Алое деревовидне (столітник)

Aloe arborescens Mill.

Родина Лілійні — Liliaccae

Як виглядає? Багаторічна кімнатна рослина до 150 см заввишки. Буває кількох видів. Стовбур її короткий, листки м'ясисті, довгасто-мечовидні, зібрані на верхівці у вигляді розетки. Краї листків зубчасті, зубці витягнені в м'які колючки. Високу квітконосну стрілку вінчає довге гроно оранжевих або жовтих квіток з шестизубчастим приквітком. Цвіте в зимові місяці, але не кожного року.

Де росте? Батьківщина алое — напівпустельні засушливі області Південної і Східної Африки, де ця рослина досягає значних розмірів, а її листки —до 60 см завдовжки. У нас вирощують її в горщиках і як однорічну культуру на побережжі Чорного моря.

У листках алое, витриманих протягом 12 діб в умовах темноти і холоду (плюс 6—плюс 8°), в процесі боротьби рослини за життя відбуваються біологічні зміни в обміні речовин і зниження життєвих процесів, що зумовлює виникнення в них так званих біогенних стимуляторів, які можуть збуджувати життєві процеси в інших тканинах, що вже почали відмирати. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії, застосовуючи ін'єкції при захворюваннях очей, хронічних артритах, бронхіальній астмі, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки; зовнішньо емульсію (з суміші соку алое з касторовою і евкаліптовою олією та емульгатором у співвідношенні 78:11:0,1:11) —при вовчаку і з метою профілактики й лікування шкіри при променевій хворобі.

Що й коли збирають? Соковиті листки восени.

Коли застосовують? Як проносний та жовчогінний засіб і для збудження апетиту та поліпшення травлення. Сабур входив колись до складу «еліксиру довголіття». У дозах 0,03—0,2 сухий екстракт алое діє через 8—10 годин як сильний проносний засіб, виявляючи вплив на функцію товстої кишки, але він зумовлює приплив крові до органів таза і тому протипоказаний при геморої, циститі, під час вагітності і менструації, також при гострих захворюваннях шлунково-кишкового тракту, нирок, серцевих захворюваннях у стадії декомпенсації і туберкульозі легень з кровохарканням.

Витиснутий під пресом сік згущують до стану затвердіння (так званий сабур) або консервують спиртом (80 частин соку, 20 частин 95% спирту, 0,5% хлоретону) з рослин, витриманих у тяжких умовах життєдіяльності.

Свіжий або консервований сік вживають по 1 чайній ложці двічі на день за ЗО хвилин до їди як жовчогінний засіб, його можна вживати при хворобах печінки і жовчного міхура та для збудження апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічних і атонічних запорах, ожирінні і таких захворюваннях шлунково-кишкового тракту, як гастрити з недостатньою кислотністю, гастроентерити і ентероколіти. У соку містяться антраглікозиди (суміші їх — алоїни—збільшують виділення жовчі), смоли; він багатий на ферменти, вітаміни і виявляє бактерицидну дію на різні групи бактерій, в тому числі і на туберкульозну паличку; сприяє регуляції місячних. Протипоказань для застосування соку алое немає.

У суміші з розчином хлориду закисного заліза сік алое вживають для лікування недокрів'я. При захворюванні на рак (в народній медицині з напаром чистотілу — див. Чистотіл звичайний) рекомендують розжовувати тричі на день по кусочку сирого листка алое (10 г). Те, що залишилось після висмоктування соку, проковтнути. Суміш 750 г соку алое, 1750 г червоного виноградного вина і 1250 г чистого меду настоюють 7 діб у закритій банці з темного скла. Вживають перші 7 днів по 1 чайній ложці, а наступні п'ять тижнів по 1 столовій ложці тричі на день за дві години до їди — при туберкульозі легень, виразці шлунка, астмі, гіпертонії, подагрі, радикулітах, грипі, ангіні, хронічних гайморитах, екземі, злоякісних пухлинах, лейкопенії, променевій хворобі, занепаді сил, початковій катаракті.

При туберкульозі легень беруть 1 столову ложку суміші топленого свинячого сала, вершкового масла, чистого меду, соку алое і порошку какао у співвідношенні 1000: 1000: 1000: 150: 100 на склянку гарячого молока і п'ють двічі на день по 1 склянці. Зовнішньо застосовують потовчені листки алое або свіжий сік його — для компресів при опіках, ошпареннях, відмороженнях, трофічних виразках, екземі, забитих місцях і ранах — гнійних та таких, що погано гояться. Сік алое закапують також у ніс при нежитю; при початковій катаракті розведеним соком у співвідношенні 1:10 на перевареній воді закапують очі. Свіжими листками лікують мозолі, прикладаючи до них кілька днів м'якуш листка.

Загоюванню і зарубцьовуванню ран і трофічних виразок, крім соку алое деревовидного, бруньок тополі чорної, берези білої, листків евкаліпту кулястого, живиці хвойних (сосни і смереки), холодної м'яти, сприяють фітонциди, що в цибулі і часнику, а також каланхое перисте і прополіс.

Каланхое перисте — Kalanchoe pinnata (Lam.) Persoon (синонім — Bryophyllum calycinum Salisb ) — багаторічна трав'яниста рослина з родини товстолистих (Crassulaceae).

Корінь її короткий, сильно розгалужений, стебло прямостояче, міцне, м'ясисте. Нижні листки прості або яйцевидні, великі, городчасто-зубчасті; верхні — складні, трійчасті або перисті з 3— 5 поздовжньо-яйцевидними листочками. Всі листки м'ясисті, соковиті. На кінцях зубців розвиваються молоді рослини (каланхое Дайгремонта — живородка). Росте в дикому стані, поширена в тропіках Старого і Нового Світу — в Африці, Центральній та Південній Америці, Азії. У нас вирощують її на підвіконнях у горщиках.

Заготовляють так. Після промивання рослини в проточній воді листки і трав'янисту частину стебла, витримавши їх у темному прохолодному місці протягом 7 діб, пропускають через простерилізовану кип'ятінням м'ясорубку, відтискають через щільну тканину, залишають на добу при температурі 4—10° та фільтрують через вату і пропускний папір. Для консервування додають хлороформу, щоб вийшов 0,5% розчин.

У соку каланхое виявлено: мікроелементи алюмінію, заліза, магнію, кремнію, марганцю, міді; полісахариди, вітамін Р, катехіни, дубильні речовини й інші.

Мазь каланхое виготовляють (з суворим дотриманням асептики) за складом: соку каланхое — 40 мл, фуразолідону — 0,25 г, новокаїну — 0,25 г, безводного ланоліну — 60 г.

Застосовують як протизапальний ранозагоювальний засіб при нагноєнні операційних ран, для швидкого очищення ран від гнійно-некротичних тканин і прискорення дозрівання грануляцій (трофічні виразки). Курс лікування 10—15 днів. Для лікування тріщин сосків і ерозій шийки матки (мазь), хронічних тонзилітів (зрошування), пародонтозу II—III ступенів і запальних явищ в пародонті, для припинення патологічних виділень і ясенних кишень використовують аплікації. Аплікації накладаються через кожні 5—6 годин. Добрі наслідки бувають при хронічному рецидивуючому афтозному стоматиті. Закапують також сік у кон'юнктивний мішок в окулістичній практиці і в ніс при нежитю.

Прополіс — це дещо клейка, смолиста, темно-бура речовина з приємним запахом і гірким смаком, яка легко розчиняється в 70% спирті, дуже слабо — у воді. В складі прополісу є рослинні смоли, віск, леткі олії, пилок, виділення бджолиних слинних залоз та мікроелементи — залізо, мідь, марганець, цинк, кобальт. Бджоли застосовують його для заклеювання дірок і щілин у вулику та для внутрішнього змазування щільників. Дія прополісу антимікробна, антитоксична, протизапальна, знеболювальна, що стимулює захисні сили організму проти інфекцій. Заготовляють прополіс улітку, після основного медозбору. Він неотруйний, для людського організму нешкідливий. Застосовують прополіс таким чином.

У вигляді екстракту. 100 г очищеного від домішок прополісу труть на порошок, додають 100 мл дистильованої води і варять кілька годин на водяній бані. Теплим фільтрують через кілька шарів марлі. Каламутний, темно-жовтий екстракт використовують для лікування туберкульозу легень, бронхоаденітів. Вживають по 20 крапель тричі на день, за годину до їди, протягом 4— 10 місяців.

У вигляді олії. До 1 кг стопленого в емальованій посудині вершкового масла додають при температурі 80° 150 г чистого спорошкованого прополісу, добре вимішують металевою ложкою, потім теплу суміш фільтрують через марлю і зберігають у темному сухому холодному місці. Вживають по 1 чайній ложці тричі на день, за 1 годину до їди, протягом 4—10 місяців при туберкульозі легень. На курс треба 4—7 кг прополісної олії.

У вигляді спиртового розчину. До 100 г спорошкованого прополісу додають 500 мл 96% спирту і збовтують протягом 30 хвилин, повторюючи цю процедуру неодноразово 2—5 днів. Потім фільтрують через марлю і п'ють по 20—40 крапель тричі на день або по 1 чайній ложці за 1—1,5 години до їди, на теплому молоці як протизапальний, знеболювальний засіб, що стимулює захисні сили організму, а також як вірусоцидний засіб тіроти грипу (має властивості біогенного стимулятора).

Зовнішньо. При туберкульозі шкіри, хронічній екземі, хронічних дерматитах, при афтах й ерозіях у роті. В концентрації 0,25% спричинює дванадцятихвилинну анестезію.

У вигляді мазі. До чистого, розтертого на порошок прополісу додають в емальовану посудину вазелін або ланолін і нагрівають на водяній бані до 45°. Потім добре вимішують, фільтрують через подвійний шар марлі і застосовують для лікування мозолів, новоутворень, а в тампонах — ерозій шийки матки, ендоцервіцитів, кольпітів і станів після діатермокоагуляції. Проти лисіння готують мазь так. На водяній бані стоплюють 100 г жиру, додають туди 10 г спорошкованого прополісу, нагрівають, вимішують добре кописточкою і холодну суміш втирають у шкіру голови.

У вигляді інгаляцій. 60 г прополісу і 40 г воску кладуть в емальовану посудину, яку вмішують у водяну баню. При хронічному бронхіті роблять інгаляції впродовж двох місяців по 10 хвилин вранці й увечері (фітонцидна дія).

А також зверніть увагу на статтю Каланхое перистое