Одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини пасльонових. Стебло стояче, розгалужене. Листки прості, чергові, зелені або синьо-фіолетові. Квітки великі, фіолетові, іноді білі, розташовані в пазухах листків поодиноко, рідше — в китицях (по 2—5). Плід — фіолетова циліндрична, округла, грушовидна або яйцевидна ягода, яка досягає ваги 0,5—1 кг.
Поширення. Походить з Індії та Індокитаю. На Україні широко вирощується як овочева культура. Заготівля і зберігання. Баклажани збирають біологічно недозрілими, коли насіння ще в молочній стиглості (через 20—40 днів після зав'язі). Їх сушать, солять, маринують, заморожують, консервують, вживають у жареному й відвареному, вигляді. Свіжими їх можна зберігати лише кілька днів у холодильнику.
Хімічний склад. Плоди містять 10—12% сухих речовин, 2,5—4% цукру, 0,5 пектинових речовин, 0,6—1,4% білка, вітаміни С, В1, В2 і РР, провітамін А (каротин), мінеральні солі калію, кальцію, фосфору і заліза, гірку речовину мелонген (соланін).
Фармакологічні властивості і використання. При споживанні баклажанів знижується рівень холестерину в крові, в стінках судин, у печінці і нирках, збільшується виділення з сечею уратів. Сполуки калію поліпшують роботу серця, сприяють видаленню з організму надлишків води. Ці властивості баклажанів зумовлюють їхню цінність у лікувальному й дієтичному харчуванні. Вони особливо корисні людям похилого віку, їх рекомендовано для профілактики й лікування атеросклерозу та подагри, хворим на серцево-судинні захворювання, особливо при набряках, пов'язаних з ослабленням роботи серця, при захворюванні печінки.