Березка польова - вьюнок полевой
Злісний бур'ян, який засмічує городи і посіви озимих, ярових хлібів та технічних культур. Але бур'яни бувають різними. Є такі, які легко видалити з грунту, та не з них польова березка. Невдовзі після проростання її корені швидко заглиблюються у ґрунт і через 2-3 місяці досягають глибини 130-150 см, а якщо ґрунт пухкий, то у кінці вегетативного сезону коріння можна знайти на глибині 3-5 м. Особливо «лютує» вона на піщаних ґрунтах. Так само, як і пирій, березка надзвичайно швидко розмножується вегетативно — обрубками і відростками кореневищ. Надземна частина (стебло) рослини зазвичай закручується навколо будь-якої опори, найчастіше — навколо стебел злаків. Тому збирання хлібів, засмічених березкою, — трудомістке завдання. В Україні росте по всій території на засмічених місцях, уздовж доріг, злісний бур'ян на полях і городах.
Стебло рослини довге та тонке, до 75 см завдовжки. Черешки листків довші, ніж сама листкова пластинка, яка має видовжено-яйцеподібну чи ланцетну форму. Біля основи стебла листки стрілоподібні, списоподібні чи ланцетні, цілокраї. Чашечка квітки п'ятироздільна, лійкоподібний віночок (у народі березку називають грамофончиками — квітки й справді нагадують мініатюрні грамофонні труби), блідо-рожевий. Цвіте рослина з червня по вересень. Насіння березки польової зберігає схожість до 22 років.
Які ж корисні властивості можуть бути у цієї лиходійки? Виявляється, рослину здавна застосовують у народній медицині для різноманітних цілей. Причому у вітчизняній і болгарській народній медицині використовують винятково свіжі рослини та їхній сік, тоді як в інших країнах лікарську сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях, де й зберігають. У Росії народні лікарі вважають, що при висушуванні рослина втрачає деякі діючі речовини.
Використовують зазвичай надземну частину березки, яка містить глікозид конвольвулін, аскорбінову кислоту (вітамін С), каротин (провітамін А), токоферол (вітамін Е), флавоноїди, сапоніни, смолисті та гіркі речовини, протеолітичні ферменти. У насінні містяться алкалоїди.
Препарати з березки польової мають потогінну (насіння), послаблювальну (листя), кровоспинну дію. Нещодавно встановлено гіпотензивні властивості галенових препаратів березки. У Росії та за кордоном сік березки використовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів (ларингітах, бронхітах), бронхіальній астмі, туберкульозі легень, гастритах, захворюваннях печінки, висипках (у тому числі й сифілітичній) та застуді. Препарати кореневищ інколи призначають при безсонні; квіток (окремо) — при запаленні верхніх дихальних шляхів і запамороченнях. Свіжу траву і сік рослини використовують як засіб для знеболювання та загоєння ран. Порошком сушеної трави раніше присипали рани і забиті місця. Відвар листків і коренів призначали при гнійничкових захворюваннях шкіри, лишаях та корості. Подрібнені листки, за переказами, допомагали при укусах змій.
Березку з успіхом застосовують у гомеопатії та ветеринарії.
Бджоли не оминають квітучу рослину, збираючи з неї нектар та пилок. Нектар, що виділяється однією квіткою за добу, містить 1,1-3,2 мг цукру. Березка забезпечує так званий підтримуючий медозбір.
Настойка свіжої трави чи квіток. 1 частина трави чи квіток на 5 частин 70%-ного спирту. Приймають по 1/2-1 чайній ложці на день як проносний і сечогінний засіб.
Настій свіжої трави. 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу. По 1/2 склянки на день за декілька прийомів.
Настій сушеної трави. 1 столова ложка сировини на 400 мл окропу. Настоюють 1 год., проціджують. Приймають по 1/4 склянки тричі на день.
Настойка свіжої трави (зовнішнє). 2 частини трави на 4 частини 70%-ного спирту. Настоюють 15 діб. Розводять наполовину кип'яченою водою. Для компресів та обмивань.