Кущ або невелике (2—5 м заввишки) дерево родини миртових. Листки вічнозелені, товстуваті, шкірясті, супротивні, еліптичні, цілокраї, зверху темно-зелені, зісподу — білуваті від повстистого опушення. Квітки правильні, двостатеві, великі (до 4 см у діаметрі), по 1—5 у пазухах листків; пелюстки (їх 4) білі, всередині — темно-рожеві, яйцевидні, м'ясисті. Плід — жовтувата, часто з червонуватим боком і шорсткуватою поверхнею ягода. Цвіте у червні — липні. Плоди дозрівають з жовтня до зими.
Поширення. Батьківщина фейхоа — тропічні й субтропічні райони Південної Америки. В Південному Криму розводять як декоративну і харчову плодову рослину.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують зрілі плоди фейхоа. Плоди вживають свіжими або переробляють на варення, джеми, желе, вино тощо.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Плоди фейхоа містять значну кількість водорозчинних солей йоду (0,7—1,0 мг %), цукри (5—14%), органічні кислоти (1,5—3,5%), пектинові речовини (1,3%), вітамін С (близько 50 мг %), ефірну олію.
Фармакологічні властивості і використання. Плоди фейхоа корисно вживати при хронічних гастритах зі зниженою секреторною функцією шлунку, хронічних ентеритах і колітах, пієлонефритах, порушеннях функції щитовидної залози та при атеросклерозі. Ефірну олію плодів використовують у дерматологічній практиці як протизапальний засіб.