Багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має повзуче дерев'янисте кореневище без бульб. Стебло 50—200 см заввишки, прямостояче, нерозгалужене, облистнене. Листки переривчасто-перисті; бокові листочки (2—5 пар) широкояйцевидні, надрізано пилчасті, зісподу білоповстисті. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, 5-пелюсткові (рідко 6-пелюсткові), жовтаво-білі, запашні, в густому волотистому суцвітті. Пелюстки — з довгим нігтиком. Плід — листянка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Росте по всій території України (на півдні трапляється рідше) на вологих луках, берегах річок і болотах, у заболочених лісах.
Заготівля і зберігання. Використовують траву, зібрану під час цвітіння рослини і кореневища з коренями, які заготовляють восени (вересень—жовтень) або рано навесні (квітень). Викопані кореневища і корені миють холодною водою, розрізають на куски (10—15 см) і сушать під наметом або на горищі. Строк придатності — 3 роки. Аптеки сировину не відпускають.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава містить дубильні речовини, барвники, саліцилову та аскорбінову кислоти, глікозиди гаультерин і спіреїн. У всіх частинах рослини є метилово-саліцилова ефірна олія.
Фармакологічні властивості і використання. Рослина має потогінні, сечогінні, протизапальні, анальгетичні та протиревматичні властивості. Внутрішньо у вигляді настоїв чи відварів трави або коріння (коріння активніше за дією) Гадючника в’язолистого використовують як потогінний засіб при грипі й підвищеній температурі, подагрі, ревматизмі, істеричних припадках, сильних болях у шлунку і кишках, що супроводяться запаленнями, при геморої, як сечогінний засіб при хворобах сечового міхура і нирок та як загальнозміцнюючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів. Ефективним є вживання препаратів Гадючника в’язолистого всередину і при лікуванні захворювань шкіри. Настій трави, крім того, іноді використовують при головному болі, задишці, серцевих хворобах, діареї, дизентерії та як протиглисний засіб. Зовнішньо препарати Гадючника в’язолистого (сік, відвари, мазі) використовують при лікуванні ран, виразок і фурункулів, при білях і укусах змій або скажених тварин. Для профілактичних цілей рослину використовують і в харчуванні: молоде листя, пагони та коріння — для заправки супів, борщів і салатів; квітки — як заварку до чаю (суміш сухих квіток Гадючника в’язолистого і пелюсток шипшини у співвідношенні 10:1).
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (1 чайна ложка сухої подрібненої трави на склянку окропу) випити за день рівними порціями;
відвар (5 г сухого подрібненого коріння на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день;
4 ложки суміші квіток Гадючника в’язолистого, листя мучниці звичайної, трави остудника голого, хвоща польового і споришу звичайного, кукурудзяних приймочок, лушпиння квасолі, кореня бузини трав'янистої, березових бруньок і пелюсток волошки синьої у співвідношенні 1:1,5:1:1:1:1,5:1,5:1,5:1,5:1 з вечора заливають 1 л сирої води, вранці кип'ятять 5—10 хв., напарюють 30 хв., проціджують і випивають теплим протягом дня за 6—7 прийомів при запальних процесах у сечових органах, набряках, поліартриті й подагрі;
6 столових ложок суміші квіток Гадючника в’язолистого, трави кропиви дводомної або кропиви жалкої і звіробою звичайного у співвідношенні 1:1:1 напарюють у термосі, проціджують і випивають протягом дня за 4—5 прийомів при сильних болях у шлунку.
Зовнішньо — мазь (порошок коріння Гадючника в’язолистого і вершкове масло у співвідношенні 1:5 або порошок коріння Гадючника в’язолистого, вазелін і ланолін у співвідношенні 1:2:1 за об'ємом) для змазувань уражених місць при запальних дерматозах і для розтирань при ревматизмі;
суміш коріння Гадючника в’язолистого і гірчака зміїного у співвідношенні 1:1 готують як відвар (40 г суміші на 2 л окропу) для промивання гнійних ран, для спринцювань при білях, для клізм при проносах та для примочок до ран, виразок, фістул і фурункулів.