Гірчиця чорна - горчица чёрная
У часи Авіценни казали, що гірчицю корисно пити натщесерце, бо вона нібито загострює кмітливість. Справді, якщо свіжу гірчицю з'їсти, метикування настільки загострюється, що течуть сльози. Звичайно, це не більше, ніж жарт, але такі історичні відомості існують. Рослина справді універсальна: її використовують у їжу як пряність; насіння та
макуха з нього — джерело жирної олії, ліки; квітки виділяють багато нектару.
Гірчиця чорна — однорічна трав'яниста рослина. Стебло у неї прямостійне, 60-100 см заввишки, вгорі розгалужене. Нижня частина рослини з листками опушена рідкими волосками. Листки черешкові, стеблові — довгасто-ланцетні, нижні — ліроподібні, нерівно неристорозсічені. Квітки яскраво-жовті, двостатеві, правильні, чотирипелюсткові, зібрані у суцвіття — китиці. Цвітуть з червня по вересень. Плід — чотиригранний стручок завдовжки 1-2 см. Поширена гірчиця чорна у середній та південній смугах Росії, частіше у долинах рік. Як бур'ян трапляється на городах, садах, полях, інколи на пустищах і біля житла. За межами Росії найчастіше зростає в Україні (у природних умовах — по всій території, крім Карпат та Криму). У деяких місцях введена в культуру.
Для приготування ліків використовують насіння, яке збирають, коли дозріють нижні та серединні стручки, а сама рослина пожовкне. Зрізані стебла зв'язують у снопики й досушують, слідкуючи, щоб вони не пересохли і насіння не висипалося зі стручків. Готову сировину обмолочують й просівають на решеті. Зберігають у добре вентильованих приміщеннях.
Насіння містить жирну олію (25-42%), яка мало висихає й має високі харчові якості. Вона цінна ще й тому, що довго не гіркне. У складі насіння є також глікозид синігрин, ефірна олія (до 1,4%), білки (до 20%), слиз. Глікозид синігрин з допомогою води й під впливом ферменту мірозину розкладається на сульфат калію, глюкозу та гірчичну ефірну олію, яка сильно подразнює шкіру та слизові оболонки. Крім того, олія — дуже сильний антисептик. Зазвичай її добувають з насіння етиловим спиртом чи водою.
Насіння гірчиці збуджує апетит, посилює виділення шлункового соку, діє як протизапальний і сильний антисептичний засіб. Воно входить до складу шлунково-кишкового чаю, який вживають для нормалізації діяльності шлунково-кишкового тракту. Корисне насіння при запорах та отруєнні опіумом (викликає блювання й послаблює). Зовнішньо призначають гірчичний порошок, який отримують з макухи насіння. Його застосовують у вигляді гірчичників, спиртового екстракту, додають у воду для місцевих ванн. Гірчичники рекомендують при застуді, бронхітах, плевритах, бронхопневмонії; прикладають до больових зон при радикулітах та невралгії. Вони ефективно діють як рефлекторний засіб при гіпертонічних кризах, загрозливому інсульті, а також стенокардії (прикладають на потилицю чи ділянку серця). Гірчичний спирт використовують для розтирань при ревматизмі, радикуліті, невриті, застудних захворюваннях й для лікування обморожень. Ножні ванни з гірчичним порошком корисні при застуді та сильному переохолодженні. Існує давній народний засіб при застуді — на ніч одягають шкарпетки з насипаною у них сухою гірчицею.
Для приготування гірчичних ванн та гірчичників не можна заварювати гірчицю окропом, оскільки у цьому випадку фермент мірозин руйнується, і виділення гірчичної олії, яка справляє основний терапевтичний ефект, не відбувається. Температура води повинна бути не вищою, ніж 55-60 °С.
Вживання насіння гірчиці протипоказане при запальних захворюваннях нирок і туберкульозі легень.
Гірчиця чорна — не тільки олійна рослина, а й чудовий медонос. Її медова продуктивність становить близько 190 кг з 1 гектара. Мед золотавий, після кристалізації набуває жовто-кремового відтінку.
Як пряність гірчицю використовували ще давні римляни (родом вона із Середземномор'я), з часом вони поширили улюблену приправу усією Західною Європою, звідки рослина пішла далі на Схід і була завезена на територію сучасної Росії. Столову гірчицю теж потрібно вміти готувати правильно: гірчичний порошок заливають теплою водою (для того, щоб фермент проявив свою дію), ретельно перемішуючи, замішують густе тісто. Сформовану грудку поміщають на дно посудини, в якій готували тісто. Тільки після цього обережно заливають окропом і залишають на 10-12 год. для видалення гіркоти. Потім воду зливають, а до готового продукту додають за смаком сіль, оцет та цукор.
Найближча родичка чорної гірчиці — гірчиця сарептська (В. juncea) — рослина, що росте у степовій зоні Росії (Волгоградська та Саратовська області), а також у південній частині Західного й Східного Сибіру. В Україні розводять як олійну й харчову рослину, здичавілою трапляється на засмічених місцях у степовій, рідше — лісостеповій зонах. Вона має ті ж властивості (олійні, лікарські, харчові й медоносні), що й гірчиця чорна, однак вирощують її ширше. Як медонос гірчиця сарептська дещо поступається чорній.
Насіння гірчиці (внутрішнє). Приймають натщесерце но 10 насінин за півгодини до їди. Щодня збільшуючи дозу, доводять її до 20 насінин. Антисептичний засіб, збуджує апетит.