Гісоп лікарський - иссоп обыкновенный (фто)
Уродженець спекотного Середземномор'я, гісоп — чудова лікарська, пряна, декоративна, ароматична й медоносна рослина. Це невисокий трав'янистий багаторічник (висота 30-45 см). Стебло гісопу чотиригранне, як і в усіх представників родини Губоцвітих, голе чи рідкоопушене. Листки зелені, ланцетні чи лінійно-ланцетні, часто з закрученим краєм та вираженою середньою жилкою. Квітки досить великі, темно-блакитні, рожеві, бузкові чи білі. Цвітуть у другій половині літа. Плід — горішок.
Широко розповсюджений у Західній Європі, куди потрапив завдяки монахам-бенедиктинцям. Знаменитий лікер «Шартрез» неможливо приготувати без екстракту гісопу. Місцями рослина росте здичавіло, інколи трапляється не тільки у садах та на городах, а й на луках, а також на занедбаних ділянках. У Європейській частині Росії найчастіше її можна побачити у південних областях (Курська, Воронезька, Липецька), але насіння дозріває і в умовах Підмосков'я. В Україні гісоп лікарський вирощують у садах і на городах як ефіроолійну рослину, інколи трапляються здичавілі особини.
У країнах Західної Європи рослина входить до Фармакопеї, у Росії та Україні її використовують тільки у народній медицині. Сировину заготовляють під час цвітіння, зрізуючи верхівки рослини завдовжки до 20 см. Сушать під укриттям на повітрі чи у добре вентильованому приміщенні. Зберігають у мішках у сухому місці.
Готова сировина містить складну ефірну олію (0,6-1%), флавоноїди, дубильні речовини, гіркоти, органічні кислоти, камедь, смоли та інші сполуки.
Лікарські властивості гісопу відомі ще з часів Авіценни, який вважав цю рослину одним з найкращих відхаркувальних засобів: при сильній застуді такий настій приймали з інжиром та медом.
Препарати гісопу виявляють антисептичну й спазмолітичну дію. Настій та настойку рослини застосовують як відхаркувальний засіб при хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (бронхіті, трахеїті, ларингіті), бронхіальній астмі, вживають при порушеннях травлення, хронічних колітах, метеоризмі та запорах. Доведено антигельмінтну дію гісопу. Народні цілителі використовують препарати рослини для лікування анемії, неврозів, стенокардії та ревматизму. Зовнішньо настої трави застосовують при запальних захворюваннях очей, стоматитах, хрипкоті, забитих місцях, ранах, екземі.
Прийом препаратів з рослини протипоказаний при вагітності.
Ароматичні й пряні властивості гісопу відомі шанувальникам західної кухні. Однак оскільки рослина росте й у нас, то й нашим жителям корисно знати деякі рецепти її застосування. Сухе листя (разом з квітами), розтерте на порошок, додають до смаженої телятини, яка набуває пряного смаку. Кладуть гісоп й у фаршировані ковбаси домашнього приготування. Оригінального смаку рослина надає смаженій свинині, зразам з яловичини, супам з бобових (квасолі, гороху, сочевиці), поліпшує смак салатів зі свіжих огірків та помідорів, а деякі любителі посипають сир дрібно нарізаним свіжим листям гісопу.
На одному місці рослина добре росте протягом 5-6 років, після чого її необхідно пересаджувати.
Гісоп — один з найкращих медоносів, його квіти виділяють багато нектару та пилку. Медова продуктивність рослини становить до 330 кг з 1 гектара. Мед, який бджоли збирають з гісопу, чудової якості й дуже ароматний.
Настій трави. 1-2 столові ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 год., проціджують. Приймають теплим по 1/2 склянки 2-3 рази на день за 20 хв. до їди.
Настойка трави. 20 г сировини на 100-200 мл 40%-ного спирту (горілки). Настоюють протягом тижня, проціджують. Приймають по 1 чайній ложці 2-3 рази на день.
Настій трави (зовнішнє). 2 чайні ложки трави на 200 мл окропу. Настоюють 30 хв., проціджують. Для промивань, полоскань та компресів.