Хміль — широко розповсюджена дикоросла рослина, проте, завдяки численним корисним властивостям, його здавна ввели в культуру і вирощують на плантаціях. Без хмелю не звариш пиво, та й для потреб медичної промисловості «шишки» хмелю необхідні у великій кількості.
Хміль звичайний — дводомна рослина з м'ясистим кореневищем і горизонтальними пагонами, що вкорінюються у вузлах. Стебла чотиригранні, ліаноподібні, виткі, завдовжки до 6 м. Зазвичай чіпляються за яку-небудь опору за допомогою спеціальних шипів. Листки рослини супротивні, великі, лапчасто-З-5-лопатеві, знизу шорсткуваті, із золотисто-жовтими залозками. Квітки дрібні, жовтувато-зелені, зібрані у суцвіття: чоловічі — у пониклі волоті, а жіночі — у короткі пазушні колоски. Після відцвітання жіночих квіток оцвітина у них сильно розростається й утворює супліддя — «шишку». Із внутрішнього боку оцвітини розташовані численні жовті залозки, які після дозрівання і висихання дають жовтий порошок, так званий лупулін. Цвіте рослина у липні-серпні. Плід — бурий горішок, дозріває у серпні-ве-ресні. Дикий хміль росте на вологих місцях серед чагарників, на узліссях й у перелісках, по берегах боліт. Широко розповсюджений навсій території України та Росії, крім Півночі і Далекого Сходу.
Як лікарський засіб використовують «шишки» хмелю і лупулін. Супліддя заготовляють у середині серпня, зривають їх разом з плодоніжками. Сировину швидко сушать у затінку на відкритому повітрі.
«Шишки» містять смоли, органічні кислоти, дубильні речовини, ефірну олію (до 2%), гормони, кумарини, пігменти, вітаміни групи В, а також РР та Е. Пагони і листя багаті на аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 190 мг%).
У медицині водні настої зрілих суплідь використовують для поліпшення апетиту і травлення, призначають при хворобах жовчного міхура і печінки. Цей препарат застосовують також як заспокійливий (седативний) і сечогінний засіб. Олія з суплідь хмелю, яку виготовляє медична промисловість, входить до складу препаратів, що застосовуються при неврозах, коронаросклерозі, тахікардії (прискореному серцебитті) та безсонні. Зокрема, вона є складовою частиною валокордину. Екстракт «шишок» хмелю входить до складу препаратів, що застосовуються для лікування захворювань нирок, печінки і жовчних шляхів.
Зовнішньо настої суплідь застосовують при лікуванні дерматитів, лупи і для зміцнення коренів волосся.
Молоді підземні пагони хмелю напровесні вживають у їжу — обвалюють у сухарях і обсмажують у жирі. На смак вони нагадують спаржу чи цвітну капусту. Заквашене листя придатне для приготування зелених борщів.
Виготовлені з лупуліну дріжджі використовують у хлібопеченні та пивоварінні. З квіток рослини отримують жовто-зелений барвник.
На присадибних ділянках хміль часто використовують як декоративну рослину — він обвиває огорожі, стіни альтанок і будинків.
Настій «шишок». 2 столові ложки сировини на 0,5 л окропу, настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки 4 рази на день.
Настойка «шишок». «Шишки» заливають 40%-ним спиртом або горілкою у співвідношенні 1:4. Приймають по 5-7 крапель зранку і ввечері до їди.
При передозуванні препаратів хмелю звичайного можливі побічні явища у вигляді нудоти, блювання, болю в животі, загального нездужання і головного болю.