Однорічна трав'яниста рослина родини бобових. Стебло тонке, прямостояче, іноді висхідне, одиничне, розгалужене, 10—20 см заввишки. Листки трійчасті, стеблові, нижні рано відмирають; листочки лінійно-довгасті, дрібнозубчасті, іноді виїмчасті, до 20 мм завдовжки і до 4 мм завширшки. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, блідо-рожеві, у головчастих суцвіттях; головки м'яковолохаті, щільні, видовжено циліндричні, на ніжках, що виходять з пазух листків. Цвіте у травні — вересні. Плід — біб.
Поширення. Конюшина польова трапляється на луках, узліссях, переважно на піщаних ґрунтах по всій території України.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Після попереднього пров'ялювання на сонці сировину досушують під накриттям або в приміщенні, яке добре провітрюється.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава конюшини польової містить глікозид трифолін, дубильні речовини (до 5%), ефірну олію, кверцетин, вітаміни С і Е, смолисті речовини, незначну кількість алкалоїдів та інші речовини.
Фармакологічні властивості і використання. Рослина проявляє протизапальні, обволікаючі, болетамувальні, антисептичні, сечогінні та гіпоглікемічні властивості. Настій трави п'ють при кашлі, бронхітах, трахеїтах, туберкульозі легень, при гіперацидних гастритах, дизентерії, захворюваннях нирок і сечового міхура, при цукровому діабеті, мігрені та нервових розладах. Зовнішньо, у вигляді припарок, траву конюшини польової використовують як болетамувальний засіб при ревматизмі та для гоєння ран.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (3 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 30 хв.) по чверті склянки 4 рази на день за 20 хв. до їди.
Зовнішньо — три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла.