Серед городників ця рослина має погану славу. Бур'ян, та ще й злісний, легко відновлюється. Достатньо залишити одну невиполоту кульбабу, як після дозрівання насіння вона швидко обсіє усю вашу ділянку. І все ж, незважаючи ні на що, милують очі жовті голівки кульбаб у смарагдовій траві. У рослини є цікава особливість: вона закриває свої квіти у похмуру погоду і на ніч.
Корінь кульбаби вертикальний, товстий, бурий, на розрізі білий. При механічному пошкодженні усі частини рослини виділяють гіркий молочний сік. Листки — у прикореневій розетці, ланцетоподібно-зубчасті, виїмчасті. Квітконос трубчастий, порожнистий. Квітки яскраво-жовті, зібрані у суцвіття — кошики. Після відцвітання залишається голе квітколоже, звідси й походить народна назва — плішивець. Плід — сім'янка з чубком.
Лікарські якості кульбаби значно переважають її негативні властивості. Тим більше, що із заготівлею рослини не виникає жодних проблем, росте вона повсюдно, нерідко утворюючі килимові зарості на луках, газонах, у садах, уздовж доріг. Збирають траву (листя і квітки) кульбаби під час цвітіння і корені (восени). Траву сушать у затінку під укриттям, а корені ретельно промивають у холодній воді, ріжуть вздовж на чотири частини і сушать на сонці або у сушарці при температурі 40-50 °С.
У науковій медицині рослину використовують як засіб, що підвищує апетит і поліпшує травлення. Гіркоти, що містяться у кульбабі, подразнюють смакові рецептори і посилюють виділення шлункового соку. Настій коренів допомагає при жовчнокам'яній хворобі, гастритах зі зниженою кислотністю і хронічних запорах. У складі мішаних чаїв (наприклад, з листям чорниці, кропиви та стручками квасолі) кульбабу застосовують на початкових стадіях цукрового діабету. Зовнішньо настій втирають при різних шкірних захворюваннях — вуграх, фурункулах і медикаментозних дерматитах.
Народні цілителі використовують кульбабу ще ширше: як відхаркувальний засіб при захворюваннях органів дихання, як заспокійливий і снодійний — при розладах нервової системи, призначають препарати рослини при захворюваннях нирок, селезінки та жовчного міхура. Допомагає настій коренів і при геморої. У народі також помічено, що у матерів-годувальниць прибуває молоко, якщо вони вживають настій коріння чи салати з молодих листків рослини, але зловживати цим не потрібно, бо молоко буде гіркуватим.
Молоді пуп'янки кульбаби солять чи маринують — виходить хороший замінник каперсів. Молоде листя після 40-хвилинного вимочування чи короткочасного відварювання у підсоленій воді додають у весняні салати.
Кульбаба лікарська — чудове джерело яскраво-жовтого пилку. Навесні бджоли посилено поповнюють його запаси у вулику. Медова продуктивність кульбаби усього 15-20 кг з 1 гектара заростей. Мед темний, гіркуватий. Бджолярі використовують його переважно як кормовий під час зимівлі бджіл. У їжу цей мед зазвичай не вживають.
Настій коренів. 1 столова ложка подрібненої сировини на 200 мл окропу, настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1/3 склянки 3-4 рази на день за 15 хв. до їди. Для поліпшення апетиту та як жовчогінний засіб.
Настій трави. 1 столова ложка сировини на 400 мл окропу. Настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки 4 рази на день до їди.