Чудовий подарунок зробив Новий Світ Старому — квасолю. Серед інших заморських див із щойно відкритої Америки її насіння привіз у Європу Христофор Колумб. Квасоля — настільки давня центрально- і південноамериканська культура, що її дикорослі предки невідомі. На батьківщині вона була однією з головних харчових рослин, які вирощували в Перу, Мексиці та інших країнах. Тепер її культивують дуже широко, але частіше у районах з теплим і вологим кліматом. Прижилася вона й у Росії, переважно у південній частині, але інколи визріває і в середній смузі. В Україні рослину вирощують по всій території як харчову, рідше лікарську рослину.
Квасоля звичайна — однорічна трав'яниста рослина. Стебло у неї міцне, прямостійне, слабо розгалужене, заввишки до 1 м. Є й виткі форми, для яких необхідна опора. Листки, квасолі великі, трійчасті. Квітки неправильні, великі, різного забарвлення: від білого до яскраво-червоного. Цвітуть у липні-вересні. Плід — біб, причому колір його варіює у різних сортів і форм від білого до чорно-фіолетового.
Зрілі боби містять 24-27% білка, до 50% вуглеводів, 2% жиру, майже 20% розчинного кристалічного білка з групи глобулінів - фазеоліну, холестерин, лецитин, фермент протеазу, органічні та мінеральні кислоти, солі фосфору, калію, аскорбінову кислоту (вітамін С) вітаміни групи В та інші сполуки. Зелена стручкова квасоля багата на вітаміни С і B1 провітамін А (каротин). До складу білків квасолі входять незамінні амінокислоти: аргінін, лізин, метіонін, тирозин, триптофан.
Для лікарських потреб використовують сухе лушпиння (оплодні) рослини після повного дозрівання плодів. Застосовують його тільки у народній медицині.
Лушпиння багате на незамінні амінокислоти, крім них містить ще геміцелюлозу (45-50%), мікро- та макроелементи — кремній, мідь, кобальт і нікель.
Препарати з квасолевого лушпиння мають сечогінні, антибіотичні, протидерматозні та гіпоглікемічні (знижують рівень цукру в крові) властивості. Відвари лушпиння, інколи у поєднанні з іншими лікарськими травами, використовують для лікування гіпертонічної хвороби, ревматизму, хронічних дерматозів, запалення нирок і сечового міхура, неусклад-нених форм цукрового діабету і набряків, пов'язаних з нирковою та серцевою недостатністю.
За харчовою цінністю квасоля наближається до м'яса, її легко засвоює організм людини. Боби вживають в їжу у вареному вигляді — у супах та інших стравах, використовують як гарнір, роблять з них пюре (зазвичай з додаванням зелені). Квасоля сприяє виділенню шлункового соку і надзвичайно корисна як дієтичний продукт для хворих на гіпоацидний (зі зниженою кислотністю) гастрит. Пюре з варених бобів вживають при атеросклерозі та порушеннях серцевого ритму.
Квасоля — добрий медонос, але, на жаль, мало доступний для бджіл (через короткий хоботок комах). Зате джмелі збирають вершки з квіток. Бджолам дістаються залишки нектару, вже після того, як джмелі продірявлять квітку. Незважаючи на це квасоля забезпечує підтримуючий медозбір.
Відвар лушпиння. 20 г сухого лушпиння квасолі подрібнюють і кип'ятять в 1 л води на повільному вогні, поки об'єм рідини не зменшиться удвічі, проціджують. Отриманий відвар після охолодження п'ють протягом дня малими ковтками. При цукровому діабеті.