Багаторічна трав'яниста, з виглядом кулястого куща, рослина родини гвоздикових, заввишки 40—100 см. Стебло від основи дуже розгалужене, голе або частіше у нижній частині залозисто-опушене. Листки супротивні, сидячі, з восковим нальотом; нижні — видовжено яйцевидні (рано засихають); стеблові — лінійно-ланцетні, загострені. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, на тонких ніжках, зібрані у волотевидні суцвіття; пелюстки білі, цілокраї, вдвоє довші за чашечку. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Лещиця волотиста росте на Поліссі, в Лісостепу, Степу і в Північному Криму на пісках і вапнякових схилах.
Сировина. З лікувальною метою використовують коріння і траву.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Коріння рослини містить 2,5—2,9% тритерпенових сапонінів (головним є гіпсозид), флавоноїди (апігенін, лютеолін, качимозид, орієнтин, гомоорієнтин, адоніверніт), галактозиди сахарози (2,26%). У надземній частині є флавоноїди, сапоніни, сліди алкалоїдів, фенолкарбонові кислоти (кавова, 3-кофеїлхінна, 4-кофеїлхінна тощо) і їхні похідні, вуглеводи та аскорбінова кислота.
Фармакологічні властивості і використання. Подібно до коріння мильнянки лікарської, коріння лещиці волотистої використовують як відхаркувальний засіб та як сурогат мила. Крім цього, коріння рослини має проносні і блювотні властивості. Настій трави вживають при захворюваннях печінки і як проносний засіб. Експериментально доведено його антимікробні властивості. Використовують рослину і як інсектицидний засіб для знищення мух. Коріння рослини використовують як сировину для виготовлення порошків для гоління, шампуней тошо. Притаманні рослині токсичні властивості змушують бути обережними при застосуванні препаратів з неї.