Серед численних представників цієї родини є, виявляється, і такі, що використовувалися відьмами та ворожками як приворотне зілля. Чи не звідти походить назва рослини?
Любисток лікарський — трав'янистий багаторічник з добре розвиненими коренями, висота його 120-200 см. Стебло трубчасте, голе, розгалужене вгорі. Листки блискучі, перисто- чи двічіперисторозсічені, з великими частками, що мають клиноподібну основу, на верхівці вони надрізано-зубчасті. Квітки двостатеві, дрібні, правильні, п'ятипелюсткові, світло-жовті, зібрані у складні зонтики, які біля основи оточені багатолистими обгортками. Листочки обгортки овально-ланцетні. Цвіте у червні-липні. Плід — жовто-бура двосім'янка, дозріває у серпні.
Походження рослини — предмет дискусій. Більшість дослідників вважають, що любисток родом з Персії (Ірану), хоч існує й інша точка зору: рослина походить з Південної Європи. Дикорослих представників роду досі не знайдено, але розводять любисток повсюдно у садах і на городах як декоративну, пряну та лікарську рослину, особливо в європейських країнах. У Росії любисток поширений по всій Європейській частині, його можна вирощувати до широти Петрозаводська.
З лікарською метою зазвичай використовують корені рослини, рідше — її надземну частину і плоди. Корені викопують восени, причому тільки у 3-4-річних рослин. Сушать у затінку на відкритому повітрі чи у теплому приміщенні. Остаточно досушують у сушарках при температурі 40 °С. Зберігають готову сировину в щільно закритих банках, у сухому місці, оскільки вона гігроскопічна. Надземну частину збирають під час цвітіння рослини, а плоди — у період їхньої повної зрілості. Застосовують усі частини любистку тільки у народній медицині. У деяких зарубіжних країнах (Фінляндії, Німеччині, Голландії, Швейцарії) корені любистку входять до Фармакопеї — їх використовують як складову частину сечогінних чаїв та зборів.
В усіх частинах рослини є складна ефірна олія (у коренях — до 1%, у надземній частині — до 0,1%, у насінні — до 1,4%). У коренях містяться також смоли, камедь, фурокумарини, яблучна й ангелікова кислоти, крохмаль, дубильні речовини і мінеральні солі. Листки містять велику кількість аскорбінової кислоти (до 118 мг%).
Здавна народні цілителі використовували сечогінну дію препаратів любистку, призначали їх як ефективний відхаркувальний, а також заспокійливий і знеболювальний засіб. Згодом з'ясували, що настої і відвари коренів тонізують роботу серцевого м'яза і стимулюють перистальтику кишок, зменшують утворення газів у кишечнику та сприяють кровонаповненню органів малого таза. Сечогінну дію препаратів рослини часто використовують при набряках серцевого походження, водянці, хронічних запальних процесах у нирках і діатезах, викликаних порушеннями сольового обміну. Допомагають настої коренів рослини при болючих і мізерних менструаціях, а також як полегшувальний засіб при пологах.
Протипоказані усі препарати любистку при гострому гломерулонефриті та пієлонефриті, а також вагітності.
Настій коренів рослини успішно застосовують для видалення пігментних плям і ластовиння: шкіру протирають ватним тампоном, змоченим у настої, двічі на день протягом 2-3 тижнів. Краще цю процедуру проводити взимку, до настання сонячних весняних днів. Застосовують настої і для лікування інфікованих тріщин кутиків рота, гнійничкових висипань на шкірі (компреси і пиття теплого настою по 1 склянці на день).
Настій також використовують для миття голови при лупі та випадінні волосся (миють голову двічі на тиждень без мила). Свіжі розім'яті листки любистку прикладають до лоба при головному болю.
Склянка настойки одного кореня любистку та двох листків лавра благородного на горілці через півгодини викликає блювання і стійку відразу до горілки в алкоголіків.
Відвар плодів рослини (1 чайна ложка на 150 мл окропу, варять 8-10 хв.) — ефективний засіб проти глистів. Приймають по 1 столовій ложці тричі на день.
Любисток здавна відомий як пряна рослина. Свіже і сушене листя, стебла та подрібнені корені застосовують для ароматизації чайних сумішей, напоїв, маринадів, солінь, у приготуванні варення, цукатів, деяких лікерів. Смак та запах рослини дуже інтенсивні, тому любисток додають як пряність до страв у невеликій кількості. Трохи свіжого листя кладуть у зелені салати, ароматизують ним вершкове масло, додають у котлети з баранини та яловичини.
Любисток — один з інгредієнтів пряних соусів; порошок з листків та невелика кількість свіжої зелені — хороший додаток до смаженого м'яса, підливок, супів, страв з рису, круп, птиці та риби. Дрібка сушеної зелені любистку, покладена у м'ясний бульйон, підкреслює і посилює смак м'яса.
Ефірну олію рослини використовують у парфумерній промисловості.
Настій коренів. 1 столова ложка подрібненої сировини на 400 мл окропу. Настоюють 1 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки 4 рази на день до їди.
Порошок коріння. По 1/2 чайної ложки З рази на день до їди. Як відхаркувальний засіб.
Порошок коріння. 1-2 столові ложки змішують із 3 столовими ложками меду і приймають натщесерце як засіб проти гостриків.
Настій коренів (зовнішнє). 1 чайна ложка подрібненої сировини на 200 мл окропу. Настоюють до охолодження, проціджують. Для компресів та примочок.
Настій коренів. 1 столова ложка подрібненої сировини на 1 л окропу. Настоюють 15 хв., проціджують. Для миття голови.