Невелике (2—3,5 м заввишки) вічнозелене плодове дерево родини рутових. Молоді гілки зелені. Листки шкірясті, чергові, ланцетні, притуплені, зчленовані з черешками. Квітки двостатеві, одиничні або по 2 в пазухах листків; пелюстки білі, помітно відігнуті. Плід ягодоподібний, округло сплюснутий, на верхівці вдавлений, оранжево-жовтий. Цвіте у березні—квітні.
Поширення. В дикому стані невідомий. На Україні вирощують як оранжерейну плодову рослину.
Сировина. З лікувальною метою використовують плоди рослини.
Хімічний склад. У м'якуші плодів є цукри (до 10,5%), вітамін С (до 40 мг %), тіамін, органічні кислоти (0,6—1,1%). Шкірка плодів містить ефірну олію (1,9—2,5%), флавоноїдні глікозиди, гіркі речовини та барвники. Головними складовими частинами ефірної олії є а-лимонен, а-пінен, цитраль, мірцен, n-цимол, терпінолен, каприловий та інші альдегіди, метиловий ефір антранілової кислоти та спирти.
Фармакологічні властивості і використання. В натуральному вигляді мандарини вживають як загальнозміцнювальний засіб. Настойку із шкірки плодів використовують як засіб, що збуджує апетит, поліпшує травлення, пом'якшує кашель, сприяє кращому відділенню мокрот. Шкірка плодів входить до складу гіркої настойки. Свіжим натуральним соком (часточкою мандарина), якому притаманні фунгіцидні властивості, натирають ділянки шкіри, уражені мікроспорією або трихофітією.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настойку (2 столові ложки свіжої шкірки настоюють 7 днів на 250 мл спирту або горілки) по 20 крапель з водою три рази на день за 30 хвилин до їди.