Корені цієї рослини застосовували у Західній Європі ще у Середні віки для фарбування тканин (зазвичай королівського вжитку) у різні відтінки благородного червоного кольору. Народні лікарі інколи використовували марену як лікарську рослину. Проте у кінці XIX сторіччя червоний барвник алізарин, отриманий синтетичним шляхом, повністю витіснив марену, і залишилася вона тільки народним цілющим засобом. Досі на Кавказі й у державах Центральної Азії корені рослини використовують у народній медицині.
До народного досвіду дослухалися. Експериментально перевірили терапевтичні властивості коренів рослини. З'ясувалося, що вони досить перспективні для лікування сечокам'яної хвороби. Так марена красильна увійшла у наукову медицину — у вигляді екстракту з коренів.
Це багаторічна трав'яниста рослина з довгим горизонтальним кореневищем червоно-бурого кольору. Стебла (їх зазвичай декілька) сланкі або лазячі, чому сприяють великі, загнуті назад шипи, вони обвивають кущі та дерева до висоти 2 м. Форма стебла чотиригранна. Листки кільчасті, зібрані по 4-6, довгастояйцеподібні чи ланцетні, короткочерешкові, загострені на верхівці. Знизу і з країв шорсткуваті. Квітки дрібні, правильні, з простим жовтуватим віночком, зібрані у пазушні розгалужені волоті. Цвітуть у червні-серпні. Плід — ягодоподібний, чорний, кулястий, з двома кісточками, соковитий.
Батьківщина марени -Середземномор'я і Центральна Азія. У Росії росте підвид — марена красильна грузинська (Rubia tinctorum var. iberica), найбільш поширена у Краснодарському краї та Дагестані, у передгірних і рівнинних районах — серед чагарників, по берегах річок, на виноградниках (як бур'ян). За межами Росії рослина зростає в Азербайджані, Грузії та Вірменії. Марену введено в культуру, існують спеціальні плантації цієї лікарської рослини. В Україні марену вирощують як лікарську рослину на півдні, часом вона дичавіє.
Корені марени красильної містять до 6% антраглікозидів (основний з них — руберитринова кислота, аглікон якої — алізарин). Крім цієї кислоти, до складу коренів входять інші антраглікозиди, які також мають біологічно активні властивості, органічні кислоти, пектинові речовини, цукри (до 15%), солі кальцію і калію.
Основна особливість галенових препаратів марени — здатність розчиняти і виводити з організму сечові конкременти (камінці), які утворені фосфатами, оксалатами та уратами (солі фосфорної, щавлевої і сечової кислот). Одночасно препарати рослини виявляють сечогінні, потогінні, жовчогінні, в'яжучі та спазмолітичні властивості. Застосування різних лікарських форм з коренів марени показане при жовчнокам'яній, сечокам'яній хворобах, пієліті, нічному нетриманні сечі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, жовтяниці (гепатиті), запорах, поліартритах та подагрі. Готовий препарат «Цистенал» є у продажу в аптеках. Відомо також про використання марени як допоміжного засобу при лікуванні кісткової форми туберкульозу.
У народній медицині настій кореневищ застосовують для лікування запалення селезінки, при затримці менструацій, а також як сечогінний і проносний засіб. Порошок кореневищ, змішаний з медом, рекомендують приймати при жовтяниці (гепатиті) та втраті пам'яті.
Препарати марени красильної протипоказані при гострому і хронічному гломерулонефриті, сечокам'яній хворобі з порушенням функції нирок, виразковій хворобі шлунка, їхні передозування може спричинити болі та загострення хронічних запальних урологічних захворювань. Зазвичай рекомендують приймати препарати рослини через 40-60 хв. після їди.
Відвар кореневищ. 1 чайна ложка подрібненої сировини на 400 мл окропу. Відварюють протягом 10 хв., проціджують і охолоджують. Приймають по 1/2 склянки 3 рази на день через 40 хв. після їди.
Порошок кореневищ. Розтерті на порошок кореневища приймають по 1-5 г тричі на день, запиваючи невеликою кількістю води.