Однорічна трав'яниста рослина родини злакових. Стебло (соломина) прямостояче, 60 — 100 см заввишки, смугасте, гладеньке, з добре виявленими вузлами і порожнистими меживузлями, галузиться в нижній частині — вузлі кущіння. Листки чергові, дворядні, складаються з лінійної пластинки й довгої трубчастої піхви, на межі яких є плівчастий язичок. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані по 2— 3 в пониклі колоски, що утворюють на верхівці стебла розлогу волоть; усі квітки в колоску не зчленовані з його віссю, через що вони при достиганні не осипаються. Плід — зернівка. Цвіте у червні — серпні.
Поширення. Овес посівний вирощують як важливу кормову і круп'яну рослину по всій території України, особливо на Поліссі та в північній частині Лісостепу.
Сировина. З лікувальною метою використовують неочищене зерно (Fructus Avenae), крупи (Fructus Avenae excorticati), борошно (Farina Avenae), солому (Stramentum Avenae) і траву — стебла і листя зелених рослин (Herba Avenae). Траву збирають під час цвітіння рослини і сушать, солому можна заготовляти під час жнив.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. У зерні вівса є крохмаль (50—60%), білкові речовини (14—16%), жирна олія (6—9%), вітаміни групи В, вітамін Е, холін, стерини (стигмастерин, В-ситостерин, холестерин та інші), стероїдні сапоніни (авенакозид А), органічні кислоти (щавлева, малонова й ерукова), кумарин скополетин, глюкозид ваніліну й мінеральні солі (фосфорні, кальцієві та інші).
Фармакологічні властивості і використання. Вівсяні крупи і борошно, які містять збалансовану кількість легкозасвоюваних, багатих на незамінні амінокислоти білків, вуглеводів, жирів і вітамінів групи В, широко використовують у дієтичному й дитячому харчуванні. Приготовлені з них страви (каші, слизисті відвари, супи) вживають як поживний дієтичний і обволікальний засіб при гострих запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрити, ентероколіти), при атонії кишечника, вірусному гепатиті, астенії, захворюваннях нервової системи, порушенні ритму серцевої діяльності та при залізодефіцитній анемії, спричиненій порушенням синтезу порфіринів. Вівсяний куліш рекомендують вживати при туберкульозі легень (як зміцнювальний засіб), дають дітям, хворим на золотуху. Настій з неочищеного зерна дають пити при діабеті. У клінічних умовах встановлено, що настойка зеленої висушеної рослини (трави) має заспокійливі й снотворні властивості. Такі самі властивості має й настій трави, але частіше його вживають при гарячкових станах, подагрі, при набряках, спричинених хворобами нирок, для збудження апетиту й підвищення загального тонусу організму, як вітрогінний засіб. Досвід індійської народної медицини, а також дослідні дані англійських вчених свідчать про ефективність вівса при лікуванні звикання до наркотиків і тютюну. Найкращі наслідки одержано при використанні спиртових екстрактів із свіжих молодих рослин. Екстракти із зерна показали трохи нижчу ефективність. Свіжовижатий сік рослини призначають усередину при безсонні, нервовому виснаженні, для збудження апетиту. Не менш широко застосовують овес і як зовнішній засіб. Борошно і вівсяні пластівці використовують для косметичних масок, а відвар трави або соломи — для ванн, примочок та обмивань при скрофульозі, рахіті, ревматизмі й гіпергідрозі ніг, обмороженнях і різних шкірних хворобах та для гарячих компресів на ділянку нирок як засіб, що полегшує проходження каменів (при нирковокам'яній хворобі). Використовують овес і в гомеопатії.
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — настойку (готують на 70%-ному спирті у співвідношенні 1:5) по 20—30 крапель 3 рази на день;
свіжий сік із молодих рослин по 20—30 крапель 3 рази на день;
настій із неочищеного зерна (100 г сировини на 3 склянки окропу) по півсклянки 3—4 рази на день до їди;
відвар трави або соломи (30—40 г сировини на 1 л окропу) по півсклянки 4—5 раз на день;
слизистий відвар (100 г крупів або пластівців замочують на кілька годин у 1 л холодної води, потім варять, поки не загусне), п'ють без дозування;
настій зерна (2 склянки сировини заварити 1 л окропу, настояти 20 хвилин, процідити, охолодити) по півсклянки 3 рази на день як жовчогінний засіб;
відвар з медом (1 склянку крупів або пластівців вівса варять в 1 л води, поки рідина не випарується наполовину, проціджують, додають рівну кількість молока, знову варять, підсолоджують на смак медом, доводять ще раз до кипіння) п'ють теплим по 500 мл на день за 2—3 прийоми як зміцнювальний засіб після виснажливих хвороб;
1 столову ложку суміші (порівну) трави або соломи вівса, плодів шипшини травневої, трави чебрецю звичайного, споришу звичайного, трави та коренів цикорію дикого настоюють 4 години на 2 склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 1—2 рази на день при запальних захворюваннях органів сечовивідних шляхів;
3 столові ложки суміші (порівну) трави вівса, листя чорниці звичайної, насіння льону звичайного і лушпиння квасолі звичайної кип'ятять 10 хвилин у 3 склянках окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують і п'ють по чверті склянки 6—8 раз на день при цукровому діабеті.
Зовнішньо — 600 г суміші (порівну) трави або соломи вівса і кори дуба звичайного заливають 10 л окропу, кип'ятять 1 годину, проціджують і в одержаному відварі парять ноги при гіпергідрозі;
відвар трави або соломи вівса (30 г сировини на 1 л окропу) для примочок, обмивань і компресів;
0,5—1 кг трави або соломи вівса варять 30 хвилин у 10 л води, проціджують, вливають у ванну і доводять кількість води в ній до потрібного об'єму (температура ванни 36—39°, тривалість процедури — 15—20 хвилин, приймати 2—3 рази на тиждень до настання терапевтичного ефекту);
маска для видалення комедонів обличчя: збитий білок змішують з 2 ложками вівсяного борошна, одержану суміш наносять на обличчя, після висихання знімають сухим рушником, а обличчя миють холодною водою і витирають;
маска при сухості шкіри обличчя: 2 столові ложки вівсяних пластівців варять 15 хвилин на молоці або воді, трохи охолоджують, додають ложку меду і одержану кашку теплою наносять на обличчя на 20 хвилин, після чого обличчя вмивають холодною водою і витирають.