Кущ родини розових. Річні пагони майже прямостоячі, 0,5—2,5 м заввишки, гранчасті, з коротенькими прямими чорно-пурпуровими шипами на ребрах. Листки пальчасті, зубчасті, з 3—5 (7) листочками, зверху голі, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітка великі, правильні, двостатеві, білі, у 6— 12-квітковому щитковидному суцвітті. Плід — збірна кістянка (плодики червонаво-чорні, блискучі, без сизого нальоту). Цвіте у червні — липні.
Поширення. Росте в усіх лісових районах, рідше — в Лісостепу, по берегах річок, у чагарниках, на узліссях, у лісах.
Сировина. Використовують усю рослину: коріння, пагони, листя і плоди.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Плоди містять дубильні й ароматичні речовини, аскорбінову кислоту, токоферол, каротин, глюкозу (до 3,6%), фруктозу (до 3,2%), сахарозу (до 0,6%), органічні кислоти (до 2,2%) тощо. Листки багаті на аскорбінову кислоту (80—272 мг %).
Фармакологічні властивості і використання. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині настій листя вживають як кровоспинний засіб, при кашлі, проносах, гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при захворюваннях печінки. Відвар коріння використовують як сечогінний засіб, а відвар пагонів — при неврозах. Плоди вживають як в'яжучий засіб при розладах шлунка.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — 10 г сухого листя заварюють 0,5 л окропу і п'ють як чай;
відвар коріння (10 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці через кожні 2—3 години.