Рослини цього роду (а в Росії їх усього два види) містять кумарин, який надає їм приємного аромату. Пахуча трава ніколи не росте суцільними заростями, а утворює дернини. Стебла у неї вкриті листям, голі, гладкі. Листки лінійні, завширшки до 5 мм, голі чи опушені. Квітки у колосоподібному суцвітті завдовжки 3-6 см, остюки верхніх колоскових лусочок досягають довжини 10 мм. Цвіте рослина у травні-червні. Росте зазвичай на луках, лісових галявинах, трав'янистих схилах — майже по всій території Росії, але на південному сході трапляється рідше.
У народній медицині використовують надземну частину рослини. Заготовляють траву у період квітування, у червні, сушать у теплих, провітрюваних приміщеннях чи у затінку на відкритому повітрі.
Квітучі рослини містять близько 1% кумарину.
У народній медицині настої і відвари надземної частини застосовують при задушливому (спастичному) кашлі, а також як тонізуючий, пом'якшувальний і серцевий засіб. Настої та відвари пахучої трави допомагають при головних болях, виявляють сечогінну дію, їх вживають як заспокійливий засіб при безсонні та пухлинах. У чутливих людей рослина може спричиняти сінну лихоманку, проте настойка свіжої трави при вживанні внутрішньо чи у вигляді інгаляцій знімає напади цієї хвороби. У народній медицині Німеччини рослину вважають ефективним засобом при безсонні, нудоті, головному болю та ревматизмі.
З того часу, як відоме тютюнопаління, для ароматизації тютюну використовували багато ароматних трав. Пахучу траву, як джерело кумарину, з цією метою застосовують дуже часто.
Хоча рослина і має приємний аромат, худоба поїдає її неохоче.