Дерево заввишки 3—6 м або кущ родини розових. Кора жовтувата або червонувато-коричнева. Листки ланцетні, гостропилчасті, з короткими черешками, які несуть по 3—5 червоно-бурих залозок. Квітки актиноморфні (див. статтю Актиноморфна квітка), двостатеві, рожеві, одиничні, зрідка їх по дві. Плід — кістянка. Цвіте у квітні — травні.
Поширення. Походить із Східної Азії. Розводять як плодову рослину в південних районах України.
Сировина. Використовують плоди.
Хімічний склад. Плоди містять цукри (до 15%), аскорбінову кислоту, вітаміни групи В, каротин, органічні кислоти (яблучну, лимонну, хінну та винну), ефірну олію, сполуки калію і заліза; в насінні є жирна (до 57%) і ефірна олія.
Фармакологічні властивості і використання. Плоди персика рекомендуються хворим з порушенням серцевого ритму, при гіпохромній анемії, пов'язаній з аліментарним фактором або гіпацидним гастритом, як засіб, що стимулює шлункову секрецію і покращує травлення, та як сечогінний засіб. Протипоказано вживати персики хворим на діабет і ожиріння. М'якуш плодів використовують і як фітотерапевтичний засіб у косметиці. З насіння одержують персикову олію, яка є цінною сировиною для фармацевтичної і парфюмерної промисловості.
Лікарські форми і застосування. Зовнішньо: маска на обличчя при сухості шкіри (Hyposteatosis cutis) — м'якуш спілого персика змішують з відваром ромашки лікарської і одержану кашку наносять на обличчя, через 20 хв змивають теплою водою.