Однорічна трав'яниста коротко-волосиста рослина родини подорожникових. Стебло прямостояче, гіллясте, 10—40 см заввишки, з залозистим опушенням у верхній частині. Листки супротивні, лінійні, цілокраї або у верхній частині розставленозубчасті, з загостреною верхівкою. Квітки дрібні, двостатеві, в щільних яйцевидних або кулястих суцвіттях-головках, що сидять на довгих квітконосах у пазухах листків; віночок трубчастий, рожевувато-буруватий, плівчастий, волосистий, з чотирироздільним відгином. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні. Насіння дозріває у серпні — вересні.
Поширення. Подорожник блошиний у дикому стані росте на сухих схилах на Закавказзі. На Україні (в Сумській та Полтавській областях) подорожник блошиний культивують як лікарську рослину.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують насіння (Semen Psyllii) і свіжу траву (Herba Plantaginis psyllii recens) подорожника. Траву заготовляють на початку цвітіння рослини. Зібрану сировину негайно відправляють на завод для переробки на сік. Для одержання насіння траву подорожника скошують (найкраще у фазі повної стиглості насіння в нижніх суцвіттях), досушують під укриттям на вільному повітрі і обмолочують. Зберігати насіння треба в сухому місці у щільно закритих банках чи бляшанках.
Хімічний склад. Насіння подорожника містить значну кількість слизу, жирну олію, білки, мінеральні солі та іридоїдний глікозид аукубін. У траві подорожника є слиз, аукубін, флавоноїди та інші речовини.
Фармакологічні властивості і використання. Насіння подорожника блошиного (ціле або потовчене) вживають як проносний засіб при хронічних запорах. Проносний ефект зумовлюється слизистими речовинами: при зіткненні з вологою, особливо в лужному середовищі кишечника, відбувається значне набухання насіння і як наслідок збільшується об'єм кишкового вмісту, що зумовлює посилену перистальтику внаслідок механічного подразнення слизової оболонки кишечника. Крім того, наявність у насінні великої кількості слизу зумовлює його обволікаючі, пом'якшувальні й протизапальні властивості, здатність адсорбувати бактерії. Експериментально доведено, що подорожник блошиний прискорює процес зсідання крові. Зважаючи на це, вживання відвару (Decoctum seminis Plantaginis psyllii) і слизу (Mucilaginis seminis Plantaginis psyllii) з насіння подорожника показане при виразкових ураженнях слизових оболонок шлунково-кишкового тракту і при хронічних запальних станах, ускладнених кровотечами. Місцево, у вигляді припарок з подрібненого насіння, розмоченого в гарячій воді, подорожник блошиний застосовують при запаленнях слизових оболонок очей, при хворобах шкіри (виразки, припухлості), для лікування тріщини соска грудної залози у матерів-годувальниць (припарки прикладають до тріщини після кожного годування). Готовий аптечний препарат «сік подорожника», який складається з суміші рівних об'ємів соку свіжозібраного листя подорожника великого і трави подорожника блошиного, призначають усередину як гіркоту при анацидних гастритах і хронічних колітах, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки без підвищеної кислотності й зовнішньо при ранах, порізах тощо. В поєднанні з антибіотиками й сульфаніламідними препаратами сік із свіжої трави подорожника блошиного застосовують при хронічній дизентерії.
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — одну столову ложку насіння потовкти й прийняти на ніч або вранці натщесерце, запиваючи водою;
відвар насіння подорожника блошиного (10 г сировини заливають 200 мл окропу, кип'ятять 10 хвилин на водяній бані, охолоджують 10 хвилин і проціджують) по 1 столовій ложці 1 раз на день натщесерце (готують перед вживанням!);
слиз насіння подорожника блошиного (2 столові ложки сировини промивають, заливають 200 мл окропу, охолоджують 10 хвилин) по 1 столовій ложці натщесерце (готують перед вживанням!);
сік подорожника (Succus Plantaginis) по 1 столовій ложці 3 рази на день за 15—20 хвилин до їди протягом 30 днів (перед вживанням сік розводять у чверті склянки води).
Зовнішньо — припарки з потовченого насіння.