Немає правил без винятку. Ось і цілком культурна рослина потрапила до цієї книги завдяки своїм чудовим лікарським властивостям.
Редька посівна чорна — трав'янистий дворічник. На першому році життя утворює розетку прикореневих ліроподібних, перистонадрізаних листків, а також великий соковитий коренеплід. На другий рік рослина виганяє квітконосне стебло і дає насіння. Стебло прямостійне, вгорі розгалужене, заввишки 40-100 см. Квітки дрібні, двостатеві, білі чи бузкові, утворюють суцвіття — китицю. Плід — стручок. Рослина цвіте у травні, плоди дозрівають у червні.
Як овочеву культуру редьку вирощують повсюдно, за винятком Крайньої Півночі. Не випадково ця представниця родини Капустяних здавна користується популярністю серед населення Росії та України. Це важлива харчова, вітамінна і лікарська рослина.
Для медичних потреб використовують свіжі коренеплоди і насіння редьки. Коренеплоди багаті на цукри (до 6%), білки, амінокислоти. Містять клітковину і різні ферменти, вітаміни В1, С (до 56 мг%), рослинні пігменти — антоціани, органічні кислоти, жироподібні та інші речовини. Багата редька на солі калію, у коренеплодах їх міститься до 1200 мг%, а також на різні мікро- та макроелементи.
Свіжий сік редьки — визнаний сечогінний і жовчогінний засіб, він посилює перистальтику кишечнику, поліпшує апетит, виявляє відхаркувальну дію, а також підвищує опірність організму до різних інфекцій. Вживання соку рослини допомагає при холециститах, цирозі печінки і жовчнокам'яній хворобі, порушеннях серцевого ритму, гастритах зі зниженою кислотністю та атонії кишечнику. При бронхітах, охриплості, кровохарканні та застуді використовують новий засіб — сік редьки з медом. Дуже корисне застосування свіжого соку рослини внутрішньо при цукровому діабеті.
У народній медицині сік призначають при цинзі, метеоризмі, проносах, затримці менструацій та як засіб, що збільшує виділення молока у матерів-годувальниць. Редька має здатність виводити з організму надлишковий холестерин, отже, її корисно вживати при атеросклерозі. Салат з тертої редьки з морквою і буряком — чудовий засіб від анемії.
Протипоказано вживати коренеплоди при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гастритах з підвищеною кислотністю
та органічних ураженнях серцево-судинної системи.
Свіжим соком рослини лікують гнійні рани та виразки, розтирають хворі місця при артритах, міозитах і радикулітах. Сік редьки, змішаний у рівних співвідношеннях з медом та горілкою, — ефективний засіб для розтирання суглобів при ревматизмі. Кашка з дрібно натертих коренеплодів діє як гірчичники.
Насіння редьки, подрібнене і змішане з невеликою кількістю гарячої води, використовують для припарок як антимікотичний (протигрибковий) і бактерицидний засіб при мікозах, ранах та екземах.
Розповідь про редьку була б неповною, якби ми не згадали про її медоносні властивості. У культурної редьки є попередниця — редька дика (R. raphanistrum), яка відома серед бджолярів як непоганий медонос. Медова продуктивність дикої редьки — до 100 кг з 1 гектара заростей. Мед смачний, швидко кристалізується, але непридатний для зимівлі бджіл. Культурна редька теж добрий медонос, її мед тієї ж якості.
Свіжий сік з коренеплодів. По 1 столовій ложці 2-3 рази на день як відхаркувальний та сечогінний засіб. Свіжий сік, змішаний з медом у співвідношенні 1:1, приймають по 1-2 столові ложки 2-3 рази на день при застуді та бронхітах.
Припарки з насіння. Потовчене насіння редьки розводять невеликою кількістю гарячої води, загортають у марлю і прикладають до уражених ділянок шкіри 1-2 рази на день. Курс лікування при мікозах — 7-10 днів.