Ревінь — виходець із гірських лісів Центрального Китаю, Південної Монголії і Тибету. В Китаї він був відомий як лікарська рослина ще за 2700 років до н. е. Звідти ревінь потрапив у вигляді китайського зілля в Персію, потім у Давню Грецію. Через арабських цілителів став відомим у Західній Європі. До XIX сторіччя цей вид ревеню був винятково предметом китайського експорту. Місця зростання рослини ретельно приховували. Відомий російський мандрівник Н.М. Пржевальський під час експедицій до Східної Азії знайшов зарості ревеню цього виду, зібрав насіння, яке потім посіяли у Росії. З того часу тангутський ревінь «отримав прописку» у нас. Ось така майже детективна історія.
Це велика багаторічна рослина до 2,5 м заввишки, з багатоголовим, товстим, коротким кореневищем, від якого відходять додаткові м'ясисті корені. Стебла ревеню прямі, порожнисті, слабо розгалужені, борозенчасті, вкриті червонуватими плямками. Листки прикореневої розетки 5-7-лопатеві, широкояйцеподібні, довгочерешкові, діаметром до 75 см. Зверху вони розсіяно опушені, а зісподу — густо опушені довгими волосками. Лопаті листків загострені, нерівно надрізані. Стеблові листки дрібніші (до 10 см у діаметрі), короткочерешкові, з округлими пальчасторозсіченими пластинками. Квітки двостатеві, правильні, зібрані у багатоквіткові волотисті суцвіття, зазвичай білувато-рожеві. Цвітуть на початку літа, починаючи, як правило, з 2-3 року життя. Плоди — тригранні крилаті горішки, дозрівають у липні.
У Росії та Україні ревінь тангутський відомий тільки у культурі.
Для приготування лікарських препаратів використовують кореневища разом з коренями, які заготовляють у рослин, починаючи з чотирирічного віку. Після викопування їх очищують від землі та залишків стебел, миють у холодній воді, видаляють пошкоджені частини і ріжуть на шматки завдовжки 10-12 см. Якщо кореневища дуже товсті, їх розщеплюють уздовж. Заготовлену сировину пров'ялюють на повітрі, потім сушать у сушарках. Зазвичай сушіння проводять при температурі 60 °С. Зберігають сушені кореневища у затемненому, прохолодному, добре провітрюваному приміщенні. Термін придатності сировини — 5 років.
Кореневища і корені ревеню містять глікозиди (антраглікозиди і сеноглікозиди), смоли, органічні кислоти, багатий набір вітамінів (В1 В2, В6, С, РР, каротин), дубильні речовини, крохмаль, а також різні мікро- та макроелементи.
Ревінь регулює кровообіг і водно-сольовий баланс організму. Проте найчастіше рослину використовують як м'який проносний і жовчогінний засіб. Цікаво, що у малих дозах препарати ревеню мають в'яжучий ефект, а у великих — послаблюють. Їх призначають при спастичних запорах, атонії кишечнику і геморої. Особливо ефективні лікарські форми рослини (таблетки, екстракти, настойки) при дії на молодий організм. Усі препарати ревеню можна придбати в аптеках.
Людям похилого віку, особливо якщо вони страждають на запори і геморой, а також запалення кишечнику і кровотечі, вживання ревеню протипоказане.
При тривалому застосуванні препаратів рослини виникає звикання, тому їх потрібно чергувати з іншими проносними засобами.
Ревінь тангутський можна використовувати і як овоч: з черешків рослини готують джеми, повидло, варення, киселі. Відварені у цукровому сиропі й трохи підсушені черешки — чудові цукати. Надзвичайно смачні пироги з ревеневою начинкою. Додають черешки у супи і вітамінні салати.
Садові форми ревеню, поширені на присадибних ділянках, також стимулюють роботу травного тракту і діють як легкий проносний засіб. Так само, як і ревінь тангутський, овочевий ревінь вживають у їжу.
Призначається переважно дітям і людям похилого віку як проносний засіб при хронічних запорах, метеоризмі та атонії кишечнику. Вживання препаратів ревеню протипоказане при гострому холециститі, кишковій непрохідності, кровотечах з шлунково-кишкового тракту і вагітності.