Багаторічна трав'яниста блідо-зелена з запахом часнику рослина родини губоцвітих. Стебла з висхідної основи прямі, чотиригранні, прості або розгалужені, 15—50 см заввишки, вкриті відлеглими довгими волосками й стебельчастими залозками; іноді стебла на всій своїй довжині сірувато-шерстисті. Листки супротивні, сидячі, довгасті, з круглястою основою й зарубчасто-пилчастими краями, на поверхні з обох боків притиснутокоротковолосисті, іноді відлегло-сірувато-шерстисті; верхні стеблові листки й листки на гілках при основі звужені, приквіткові листки довші за квітки. Квітки двостатеві, неправильні, на квітконіжках, що майже дорівнюють чашечці, у пазушних 4—6-квіткових несправжніх розсунутих кільцях, які утворюють видовжене гроновидне однобічне суцвіття; чашечка дзвониковидна, з десятьма жилками і п'ятьма зубцями (зубці трикутно-ланцетні, трохи або майже вдвоє коротші за трубочку); віночок двогубий, ясно-карміново-червоний, з трохи вигнутою наперед трубочкою, втроє довший за чашечку. Плід складається з чотирьох однонасінних горішковидних часток. Цвіте у липні—серпні.
Поширення. Самосил часниковий росте переважно в лісостепових і степових районах України на заплавних, нерідко солончакуватих луках, по берегах річок і боліт, серед чагарників, на солончакуватолучних місцях у приморській смузі.
Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують траву самосилу (Herba Teucrii chamaedrys, синонім — Herba Chamaedrys), яку заготовляють в період цвітіння рослини. Зібрану сировину спочатку пров'ялюють на сонці, а потім досушують у затінку. Штучне сушіння проводять при температурі, не вищій за 40°. Сухої трави виходить 25%. У гомеопатії використовують есенцію із свіжої трави самосилу.
Хімічний склад потребує дальшого вивчення. Відомо, що у траві рослини є значна кількість дубильних речовин.
Фармакологічні властивості і використання. Самосил часниковий використовують як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення, має в'яжучі, протизапальні, антимікробні, кровоспинні, дермотонічні, жовчотворні, сечогінні, загальнозміцнюючі й тонізуючі властивості. Настій трави самосилу дають усередину при болях у шлунку й кишечнику, від печії, метеоризму, проносу й дизентерії, при жовчнокам'яній хворобі й піску в нирках, ревматизмі, подагрі та висипах на шкірі, проти гарячки, кровохаркання, геморою, статевої слабості й надмірних менструацій. Як зовнішній засіб, який, крім зазначених вище властивостей, виявляє ще й епітелізуючий ефект, самосил використовують для лікування фурункулів, гнійних ран, запалення очей і геморою, при білях у жінок, ревматичних болях у суглобах та як кровоспинний засіб.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (4 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варити 5 хвилин) по чверті склянки 4 рази на день до іди.
Зовнішньо — настій трави (готують, як у попередньому прописі) для ванн, компресів, примочок і спринцювань, а залишок після проціджування настою — для припарок.
У болгарській народній медицині, крім того, самосил часниковий використовують як зовнішній засіб для лікування туберкульозу шкіри.