Багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебла прямостоячі розгалужені, гранисті й ребристо-борозенчасті, пурпуруваті, до 150 см заввишки. Листки чергові, черешкові (нижні) або майже сидячі (верхні), перистороздільні до розсічених, з 3—7 парами яйцевидно- або видовженоланцетних бічних сегментів і більшим за них верхівковим; зверху голі, темно-зелені, зісподу — світліші; сегменти листків гострокінцеві, нерівнозубчасті, з відтягнутими на кінці в коротеньке білувате вістря зубцями, по всьому краю пилчасто-жорсткі. Квітки трубчасті, пурпурові, зібрані в кошики, розташовані на кінцях головних гілок по 1—2; крайові квітки більші, функціонально маточкові, з три-чотирироздільним відгином, серединні — двостатеві, з п'ятироздільним відгином. Плід — сім'янка. Цвіте з липня до вересня.
Поширення. Серпій увінчаний росте в Лісостепу (за винятком Крайнього Заходу) і в північній частині Степу на сухих луках, по узліссях, серед чагарників.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву серпію, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Після сушіння грубі частини стебел відкидають.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. У траві серпію є алкалоїди (сліди) і значна кількість аскорбінової кислоти (у свіжому листі до 120 мг %).
Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині серпій увінчаний визнають як засіб, що має в'яжучі, протизапальні, жарознижувальні, жовчогінні, протиблювотні й седативні властивості. Настій трави дають усередину при хворобах шлунка, блюванні, проносі, жовтяниці, геморої, гарячці, недокрів'ї та психічних захворюваннях.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (2 чайні ложки трави настояти 3—4 години на 300 мл окропу, процідити) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день до їди.