Дерево або кущ заввишки 6—12 (рідко 25) м родини шовковицевих. Крона більш-менш густа, з оливковозеленими або жовто-сіро-бурими молодими гілками і червоно-бурими старими. Листки цупкі, чергові, яйцевидні, з глибоко-серцевидною основою, тупо-зарубчасто-пилчасті, цілі або лопатеві, зверху шорсткі від притулених волосків, зісподу, особливо по жилках, шорстко-волосисті. Квітки одностатеві (рослини однодомні, рідше дводомні), зібрані пазушними циліндричними густими колосовидними суцвіттями; оцвітина проста, чотирироздільна, дзвоникувата. Чоловічі суцвіття 2—4 см завдовжки, на ніжці до 2—4 см завдовжки; жіночі приблизно 1 см завдовжки, яйцевидні, майже сидячі або з ніжкою, яка значно коротша за них, краї часток оцвітини і приймочки волосисті. Плоди — горішки, на час достигання плодів оцвітина стає м'ясистою і квітки зростаються між собою, утворюючи овальне, 20—25 мм завдовжки, майже сидяче, блискучо-чорне, часто з фіолетово-червонуватим відтінком, супліддя. Цвіте у травні. Плоди достигають у липні.
Поширення. Батьківщина шовковиці чорної — Передня і Середня Азія. На півдні України її культивують як рослину декоративну і плодову.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують кору гілок і коренів (Cortex Mori albae), плоди (Fructus Mori albae) і листя (Folia Mori albae) шовковиці. Кору з гілок заготовляють навесні, з коренів — восени (правила заготівлі і сушіння див. у статті Дуб звичайний). Сухої кори гілок виходить 50%. Листя (повністю развинене) збирають в період цвітіння рослини, розкладають тонким шаром на чистій підстилці у затінку на вільному повітрі або в приміщенні, що добре провітрюється, і сушать. Сухого листя виходить 16—17%. Плоди збирають у зрілому стані й використовують свіжими, сушать, переробляють на компоти, варення, сиропи, желе.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Листя шовковиці чорної містить флавоноїди (рутин — 2—6%, в гідролізаті — кемпферол і кверцетин), стероїд ситостерин, кавову кислоту, вітамін С; кора — дубильні речовини, флавоноїд малберин, ситостерин; плоди — вітаміни: В1, В2, С, РР, каротин; органічні кислоти (1,8%): яблучну, лимонну; вуглеводи (5—10%): глюкозу, фруктозу й сахарозу; дубильні речовини та ефірну олію (у насінні), солі заліза і фосфорної кислоти.
Фармакологічні властивості і використання. Свіжі плоди шовковиці посилюють кровотворення, сприяють відновленню порушеного внаслідок шкірних захворювань обміну речовин в організмі. У науковій медицині їх використовують при гіпохромній анемії, пов'язаній з гіпоацидним гастритом, при дискінезіях жовчовивідних шляхів за гіперкінетичним типом, гострих ентероколітах, дизентеріях і дисбактеріозах. Є позитивний досвід лікування великими кількостями свіжих плодів шовковиці хворих на міокардіострофію і пороки серця. Після курсу лікування у хворих спостерігалось зменшення болю і покращення роботи серця, зменшувалась задишка, відновлювалась працездатність. Сік і настій свіжих плодів шовковиці використовують як відхаркувальний і сечогінний засіб. Британський фармацевтичний кодекс 1923 року визнає сік свіжих плодів шовковиці як відхаркувальний і легкий проносний засіб. Як ефективний антисептичний засіб при виразкових ураженнях ротової порожнини і горла використовують розведений водою сік або настій свіжих плодів шовковиці (роблять полоскання). Настій листя або відвар кори коренів шовковиці вживають у народній медицині як засіб, що має гіпотензивні, анальгетичні, седативні, протизапальні та гіпоглікемічні властивості, і як протикашлевий засіб. У китайській народній медицині відвар кори, крім того, вживають при нирковій недостатності й статевій імпотенції, а в болгарській народній медицині — при олігоменореї. При легких формах цукрового діабету страви перед їдою корисно посипати спорошкованим листям шовковиці. Натомість результати експериментальних досліджень свідчать про те, що лише настойка листя виявляє слабо виражену гіпоглікемічну дію, інші ж препарати — новогаленові і настій листя — такої дії не виявляють. Настій спорошкованої кори гілок на кукурудзяній або соняшниковій олії застосовують для гоєння подряпин, порізів, виразок і ран.