Багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має циліндричне, потовщене, густо вкрите лусками решток листків кореневище. Стебло волосисте, 5—15 см заввишки. Листки черешкові, в прикореневій розетці, переривчасто-перисті, з великою кінцевою часткою; стеблові — дрібні, цілі або трилопатеві. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, жовті, одиничні, розміщені на верхівці стебла. Цвіте у травні—липні.
Поширення. Зустрічається в Карпатах на субальпійських і альпійських луках.
Заготівля і зберігання. Використовують корені, зібрані восени, їх миють і сушать на сонці, а при поганій погоді — в протопленому, добре провітрюваному приміщенні. Зберігають у сухому місці.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Корені містять дубильні речовини, флавоноїди, сапоніни, летку олію та смоли.
Фармакологічні властивості і використання. Відвар коренів вживають при шлунково-кишкових захворюваннях (проносах, гастриті) після 3-денного голодування, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при гострих і хронічних холециститах, циститах і цистопієлітах, при мено-олігореї та геморої. Як зовнішній засіб відвар використовують для полоскань при пародонтозі, гінгівітах і стоматитах та для компресів при геморої.
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — відвар коріння (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, кип'ятять 5 хв.) по півсклянки тричі на день.
Зовнішньо — відвар коріння для полоскань і компресів.