Суховершки — одна з найбільш широко розповсюджених рослин у середній смузі Росії та в Україні. Де її тільки не зустрінеш! Узлісся, лісові галявини, луки, зарості чагарників — типові місця зростання цієї рослини. Крім того, суховершки ростуть на газонах у садах, на городах, присадибних ділянках. Якщо не слідкувати за чисельністю рослини на городі, вона доволі швидко утворює щільні куртини, забур'янюючи культурні ділянки ґрунту.
Це трав'янистий багаторічник, заввишки до 60 см, зазвичай 10-30 см. Листки черешкові, яйцеподібні чи довгасті, частіше тупі, цілокраї чи ледь зубчасті з країв. Листки верхньої пари сидячі, розташовані біля самої основи довгастого колосоподібного суцвіття. Приквіткові листки і чашечки квіток зазвичай забарвлені у темно-пурпурний колір. Квітки завдовжки 6-12 мм, фіолетові, рідко — білі, цвітуть з липня до вересня. Плід складається з чотирьох однонасінних горішків. Поширені суховершки майже усією територією Росії, за винятком районів Крайньої Півночі, ростуть майже по всій Україні, а також у найближчих сусідніх країнах. Лікарська і медоносна рослина.
Для медичних потреб заготовляють надземну частину рослини у період цвітіння. Сушать зібрану сировину в затінку на відкритому повітрі чи у приміщеннях з доброю вентиляцією.
Надземна частина суховершків містить дубильні (до 1%) і смолисті речовини, ефірну олію (до 0,5%), каротин (провітамін А) (6 мг%), вітамін К, аскорбінову кислоту (30 мг%), рутин, урсолову кислоту, тритерпеновий сапонін. До складу ефірної олії входить камфора.
Використовують рослину тільки у народній медицині. Народні цілителі застосовують препарати суховершків як засіб, що має жарознижувальні, в'яжучі, антимікробні та спазмолітичні властивості. Вони здатні знижувати артеріальний тиск, збільшувати сечовиділення, зупиняти кровотечі. Корисне застосування настою рослини при запаленні верхніх дихальних шляхів, тиреотоксикозі (зобі), ревматичному поліартриті, ексудативному діатезі (золотусі) та туберкульозі шкіри. Цей препарат заспокоює біль у шлунку, допомагає при проносах і набряках, серцевих і гінекологічних захворюваннях, а також епілепсії. Як зовнішній засіб настій трави суховершків рекомендують для обмивання пролежнів, промивання ран при перев'язках, лікування шкірних захворювань (примочки і ванни). При запальних процесах у ротовій порожнині препарат використовують для полоскання. Миття голови настоєм суховершків позбавляє від лупи. Завареною травою обкладають шию при ангінах.
У гомеопатії рослину використовують при захворюваннях горла.
Деякі автори вважають, що суховершки звичайні мають токсичні властивості, і застерігають від надмірного вживання їхніх препаратів.
Рослина — джерело пилку і нектару для медоносних бджіл. Тривалий період цвітіння дає можливість комахам зібрати невеликий, але постійний взяток з квіток суховершків. Вони і запилюють рослину. Цікавим є спосіб запилення. Квітки суховершків мають спеціальне пристосування у вигляді важелю чи шлагбауму, який відкриває доступ до нектару лише після потрапляння пилку на спинку комахи. Хитро усе влаштовано — для обопільної користі! Медова продуктивність рослини невисока — до 36 кг з 1 гектара.
Настій трави. 1 чайна ложка сировини на 250 мл окропу. Настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день. При проносах різного походження настій п'ють гарячим по 1/2-1/3 склянки 3 рази на день.
Відвар трави (зовнішнє). 1 столова ложка сировини на 1 л окропу. Кип'ятять 5 хв., настоюють 1 год., проціджують і використовують для обмивань, полоскань, примочок і ванн.