Це дуже гарна рослина. Її ніжні, сині дзвоники залежно від освітлення невловимо змінюють відтінок, а в похмуру погоду та надвечір квітів не видно взагалі — вони повністю закриваються.
Тирлич звичайний — трав'янистий багаторічник заввишки 15-50 см. Стебло рослини голе, з тупими гранями, прямостійне чи висхідне, часто не розгалужене, вкрите листям. Листки лінійні чи лінійно-ланцетні, завдовжки 3-7 см й завширшки 2-6 мм, біля основи зрощені, з загнутими краями. Квітки насичено-сині чи фіолетові, фіолетово-бузкові (забарвлення залежить від освітлення), розташовані у пазухах середніх і верхніх листків та на верхівці стебла. Рідко їхній віночок буває білим або червонуватим. Квітка більш складна, ніж у дзвоників. Рослина цвіте з липня по вересень. Плід — довгасто-ланцетна коробочка. В Україні росте по всій території, крім Криму. У Європейській частині Росії трапляється не надто часто і потребує охорони, в Сибіру — частіше, але й там надмірне збирання з лікарською метою зашкодило популяції рослини. Тому тирлич звичайний ввели в культуру і вирощують на спеціальних плантаціях. У природних умовах його можна знайти на луках, узліссях й лісових галявинах. Садівники-любителі знають цю рослину як один із найважливіших компонентів альпінаріїв та інших квіткових композицій.
Для приготування лікарських препаратів використовують корені тирличу, які заготовляють рано навесні чи восени. На плантаціях їх копають на п'ятому-шостому році життя рослини, а в природних умовах — не раніше четвертого. Корені обтрушують від землі, відрізають стебла, швидко промивають у холодній воді, ріжуть на шматки завдовжки до 15 см (інколи ще розщеплюють поздовжньо) і недовго сушать на сонці чи у спеціальній сушарці при температурі 55-60 °С. При тривалому сушінні корені втрачають цілющі властивості. Зберігають готову сировину у прохолодному, сухому приміщенні. Термін зберігання — 5 років.
Корені тирличу містять гіркі глікозиди, алкалоїди, цукри — генціанозу й генціобіозу, жирну олію, смолисті та пектинові речовини, а також аскорбінову кислоту (вітамін С).
Препарати рослини збуджують апетит, стимулюють секрецію травних залоз, виявляють протизапальну та антисептичну дію. Вони сприяють утворенню і виділенню жовчі, посилюють серцеві скорочення. Приймають препарати тирличу при порушеннях травлення, що супроводжуються відсутністю апетиту, ахілією, а також при анемії та діатезі (золотусі). Часто призначають відвари і настої коренів рослини як загальнозміцнювальний засіб, зокрема хворим у період реабілітації після важких хвороб.
У народній медицині препарати тирличу також застосовують як загальнозміцнювальний засіб, для стимуляції діяльності печінки і жовчного міхура, при жовтяниці, катарі шлунка, метеоризмі та запорах, захворюваннях селезінки, цинзі та артритах. Використовують також жарознижувальні властивості рослини при застуді та захворюваннях органів дихання. Вважають, що вживання настоїв тирличу сприяє довголіттю. Зовнішньо відвар коренів використовують для миття ніг при пітливості, а порошком з них присипають рани і виразки.
Відвар коренів. 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу. Кип'ятять 10 хв., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день за півгодини до їди. Для поліпшення апетиту і травлення.
Настій коренів. 1/2 чайної ложки сировини настоюють протягом 8 год. у холодній кип'яченій воді, проціджують. Приймають по 1/2 склянки 3-4 рази на день за 30-40 хв. до їди.
Відвар (зовнішнє). 5 столових ложок суміші коренів тирличу звичайного і кори дуба звичайного (у співвідношенні 1:3) на 1 л окропу. Застосовують при пітливості ніг для ножних ванн.
Передозування препаратів тирличу може погіршити стан хворого, спричинити блювання і порушення діяльності органів травлення.
Ахілія — тимчасова чи постійна відсутність у шлунковому соку соляної кислоти і ферменту пепсину.