Городня цибуля — одна з найдавніших вирощуваних пряно-смакових рослин. Вона була відома більш ніж за 4 тисячі років до н. е. у Центральній, Південній та Північно-Східній Азії (сучасні Іран, Афганістан, Індія
та Китай). За декілька сторіч до нашої ери рослина з'явилася в Єгипті, а потім у Давній Греції та Давньому Римі. У Західній Європі цибулю вперше спробували у V-VI сторіччі н. е., а у нас — у ХII-ХІII сторіччях.
Це багаторічна цибулинна, сизувато-зелена рослина родини Цибулевих (раніше вона належала до родини Лілійних). Квітконосне стебло за висотою зазвичай перевищує бокові листки, воно трубчасте, пряме, заввишки 30-80 (до 100) см. Листки дворядні, трубчасті, гострі. Квітки правильні, двостатеві, зібрані у кулясте зонтикоподібне суцвіття, закрите до цвітіння. Цвіте рослина з червня до серпня. Плід — коробочка, насіння — дрібні цибулинки. У природних умовах городня цибуля невідома. Вирощують її повсюдно для отримання зелені та цибулин. Існує багато найрізноманітніших сортів, що відрізняються за формою, кольором і смаком цибулин. Харчова (пряно-смакова), медоносна, вітамінна та лікарська рослина.
Для приготування ліків зазвичай використовують свіжі цибулини. Не випадково кажуть: «Цибуля городня — їж на здоров'я».
Цибулини багаті на різні біологічно активні сполуки. Вони містять цукри (2,5-14%), клітковину (0,5-0,8%), пектинові речовини (0,5-0,8%), органічні кислоти (янтарну, яблучну, лимонну), амінокислоти (гліцин, треонін, аланін, пролін, тирозин, глютамін). Крім того, в них є вітаміни С, B1, В2, РР, В5 (пантотенова кислота). Листки багаті на вітамін С, рибофлавін (вітамін В2), каротиноїди й органічні кислоти. До їхнього складу також входять основні пігменти рослинного царства — хлорофіл та ксантофіл. Цибулини і листки містять значну кількість різних макро- та мікроелементів, а також леткі бактерицидні речовини — фітонциди. Крім того, з них виділено складну ефірну олію.
Городня цибуля стимулює секреторну і моторну функції шлунково-кишкового тракту, виявляє фітонцидну та антигельмінтну дію (виганяє аскарид та гостриків). Відомо про антисклеротичні та гіпоглікемічні (знижують рівень цукру в крові) властивості цибулі. Вживання в їжу сирих цибулин підвищує виділення сперми та посилює потенцію у чоловіків. Корисно вживати цибулю при захворюваннях травного тракту (колітах, запорах, атонії кишок, проносах). Її також застосовують для лікування і профілактики атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, гіпертрофії простати (збільшення передміхурової залози). При бронхітах, кашлі, кашлюку й атеросклерозі дуже корисно споживати свіжий сік цибулин, змішаний з бджолиним медом. Спиртову витяжку з цибулин (відпускають в аптеках під назвою «Аллілчеп») призначають при атонії кишечнику, проносах та атеросклерозі.
Зелень та цибулини, а також різні препарати з них протипоказані при органічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, не рекомендують їх також при серцево-судинних захворюваннях (у цьому випадку дозволено помірне вживання цибулі).
Використовують цибулю і як засіб для зовнішнього застосування. Кашку з цибулі закапують в ніс при нежиті та грипі. Сік рослини корисний для змащування шкіри при лікуванні мікозів, дерматитів, допомагає при укусах комах, гніздовій плішивості та дифузному (розсіяному) випадінні волосся. У народі цибулю у вигляді аплікації застосовували для видалення мозолів і бородавок; у вигляді інгаляцій — при ангінах і захворюваннях легень. Печену цибулю, згідно з давніми рецептами, двічі на день прикладають до фурункулів для швидкого дозрівання.
Про харчові якості цибулі відомо давно: салати заправляють цибулею, та й оселедчик добре прикрасити ранньою зеленню чи кільцями свіжої цибулини. Жодна господиня не зварить суп і не приготує м'ясну чи рибну страву без цибулі. Словом, цибуля — наш повсякденний супутник.
Здавалося б, бджіл повинен відлякувати запах рослини. Виявляється, анітрішки. Комахи заготовляють з 1 гектара квітучої цибулі дуже багато меду — до 320 кг. Цибулевий мед світлий, із зеленкуватим відтінком, непрозорий. Спочатку він має запах цибулі, який потім при зберіганні зникає. Цей мед кристалізується у світлу дрібнозернисту масу. Бджолярі зазвичай використовують його для зимової підгодівлі бджіл.