Багаторічна трав'яниста цибулинна рослина родини лілійних. Цибулина довгаста, 2—5 см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками. Стебло (квіткова стрілка) безлисте, пряме, (15)—20—40 см заввишки, тригранне або напівциліндричне, виповнене, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків. Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї, своєю верхньою блідішою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в суцвіття, що має вигляд зонтика, оточеного до цвітіння замкненим, потім розщепленим на 2—3 яйцевидно-ланцетні загострені листочки покривалом; оцвітина проста, віночковидна, сніжно-біла, з 6 лінійно-ланцетних листочків. Плід — коробочка. Цвіте у травні.
Поширення. Цибуля ведмежа росте в тінистих листяних і мішаних лісах у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу і в північно-східній частині Степу. Зникаюча рослина, поширення якої інтенсивно скорочується. Занесена до Червоної книги України.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують стебла з листям (Herba Allii ursini) і цибулини (Bulbus Allii ursini). Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння. Зібрану сировину (і траву, і цибулини) вживають свіжою (у вигляді салатів, настоїв тощо), а для тривалого зберігання солять або маринують, рідше сушать.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг %, у цибулині — до 100 мг %), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.
Фармакологічні властивості і використання. Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність. Пероральне застосування цибулі показане при відсутності апетиту, порушенні травлення, катарі шлунка і кишечника (особливо інфекційного походження), поносі, підвищеному тиску крові та атеросклерозі. Крім того, цибуля ведмежа вважається добрим профілактичним засобом від цинги, грипу, дизентерії й тифу. Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі. Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля. При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітичний і депігментуючий ефект. Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з водою в клізмах).
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — листя або цибулини в салатах по 5—10 г на день;
настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди;
10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день після їди.
Зовнішньо — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном);
клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують);
тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10х10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4—6 годин щодня зранку і ввечері).