Водяний горіх - водяной орех
Видова назва цієї рослини походить від латинського слова «рогачка». Мабуть, відростки водяного горіха його першому описувачеві нагадали метальну рогачку, яку давні римляни застосовували проти ворожої кінноти.
Це трав'янистий однорічник (за даними деяких дослідників — багаторічник). Його плаваюче стебло прикріплене до дна водойми минулорічним горіхом і тонким бурим корінням. При підніманні рівня води у водоймі рослина може відділятися від ґрунту і вільно плавати. На мілині завдяки своєму рогатому попередникові вона закріплюється й укорінюється. Потім досить складним чином горіх утворює фотосинтезуючі органи у вигляді розеток ромбічних зазубрених листків, які дещо нагадують листя берези. Квітки чотиричленні, з білими, зрідка рожевими пелюстками, діаметром 8-10 мм. Плоди рослини односім'яні, кістянкоподібні. Поширена вона в Європі, Америці, Африці й Азії, зростає окремими групами.
Водяний горіх відомий з сивої давнини завдяки своїм поживним властивостям — його смачне ядро містить до 50% крохмалю. Це одна з небагатьох, повноцінних за своїм складом, дикорослих харчових рослин. На смак плоди нагадують варені каштани.
У Давній Греції та Давньому Римі з борошна водяного горіха випікали хліб. Його вживали у їжу і мешканці середньовічної Європи. Здавна рослину вирощують у південній Азії, особливо в Індії, Японії, Китаї, вона часто рятувала населення цих країн від голоду.
У Центральній Африці, на озері Ньяса, з 1 гектара збирають до 600 кг чистого ядра горіха. Місцеві жителі вживають його печеним і вареним. Сухі ядра подрібнюють, переробляють на крупу і борошно. У суміші з пшеничним борошном виходить повноцінна, збагачена мікроелементами сировина для випікання хліба.
У Росії, на жаль, водяний горіх не тільки не користується популярністю, а й близький до зникнення. Причин для цього чимало: практично не залишилося чистих водойм, придатних для зростання рослини, крім того, ніхто не займається її вирощуванням. Хоча раніше в усіх місцях, де траплялися горіхи, їх широко використовували у їжу, вживали сирими, печеними, вареними, перемелювали на крупу і борошно.
У більшості країн Південної та Південно-Східної Азії, а також Америки водяний горіх — популярна харчова культура. Мабуть, настав час для її відродження й у нас!