Наша держава здавна славилася чудовими сортами яблук. Ще у XVII сторіччі іноземці, подорожуючи її територією, зазначали, що тут надзвичайно смачні, гарні та прозорі яблука. На жаль, багато тих сортів тепер втрачено: було вирубано сади, частина яблунь не перенесла суворих зим. Не варто забувати й про те, що нашими землями не раз прокочувалися хвилі іноземних загарбників — їм було все одно, що палити у печах, а сади ж були поруч з хатами. До речі, яблуневі дрова мають найбільшу тепловіддачу.
Відновлення старих і виведення нових сортів — справа кропітка і багаторічна. Селекціонери поступово повертають вітчизняному яблуку минулу славу, а поки що ми їмо імпортні сорти з твердою шкіркою і незвичним смаком.
Вихідним матеріалом для всіх форм і сортів культурної яблуні послугувала лісова, або дика, яблуня, про яку і йтиметься у нарисі. Отже, як виглядає і чим корисна прародичка культурних сортів?
Це невисоке (до 10 м) дерево. Гілки, що відходять від стовбура, розлогі, голі (молоді — дещо опушені), гладкі або шорсткуваті, темно-коричневі чи сірі. Стовбур вкритий бурувато-сірою корою, яка лупиться. Листки чергові, черешкові, широкояйцеподібні або довгастояйцеподібні, рідше широкоеліптичні чи округлі, на верхівці звужені в зубець. З країв листки дрібнопилчасті, інколи подвійнопилчасті. Квітки правильні, двостатеві, білі чи рожеві, великі, діаметром до 4 см. Розташовані на кінцях вкорочених пагонів, утворюють небагатоквіткові зонтикоподібні суцвіття. Цвіте яблуня у травні — на початку червня. Плід — яблуко, округлий чи округлояйцеподібний, на смак гірко-кислий, в'яжучий, дозріває у вересні. Трапляється лісова яблуня розсіяно у листяних і мішаних лісах, перелісках, лісопосадках, на схилах ярів і берегах річок, частіше у південних областях Росії, а також на Кавказі, у Закавказзі та Україні (по всій території). У поширенні яблуневого насіння в лісі важливу роль відіграють птахи і ссавці, зокрема гризуни.
Як харчовий продукт лісові яблука придатні в їжу лише після обробки: їх сушать і додають у компоти, роблять кислу начинку для пирогів, готують повидло та джеми, яблучний квас.
Лікарське застосування яблук значно ширше. Для цього збирають дозрілі плоди. Зібрані яблука зберігають при температурі, близькій до нуля. У цих умовах термін їхнього зберігання — до 5 місяців. Заготовляють також листки дерева. Зазвичай це роблять на початку червня, після їхнього повного розпускання. Листя використовують свіжим.
Плоди яблуні містять вуглеводи, фітоглікоген, пектинові речовини (до 1,66%), органічні кислоти (до 1,9%), каротиноїди, аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 64,2 мг%), вітаміни групи В, вітамін РР, дубильні речовини, катехіни (20-25%), флавоноїди, антоціани (барвні речовини), ефірну олію, органічні сполуки заліза та фосфору. Листки багаті на флавоноїди, вітаміни, зокрема аскорбінову кислоту, якої в них значно більше, ніж у плодах (до 400 мг%).
З плодів лісової яблуні готують екстракт яблучного заліза — засіб для лікування недокрів'я. Чай із шматочками плодів лісової яблуні п'ють при сечокам'яній хворобі, ревматизмі, подагрі, а також при охриплості голосу, кашлі, катарі шлунка, колітах. Печені яблука корисно вживати при хронічних запорах. У свіжому вигляді їх рекомендують при гіпоацидному гастриті, спастичних колітах, дискінезії жовчовивідних шляхів та авітамінозах. Забиті місця, садна і відмороження лікують кашкою зі свіжонатертих яблук, яку прикладають до хворих місць. Допомагає цей засіб і при тріщинах сосків у матерів-годувальниць. Дерматологи і косметологи використовують яблучні аплікації і маски при різних дерматологічних захворюваннях і дефектах шкіри.
Відвар свіжого листя — чудовий вітамінний засіб, джерело вітаміну С. Інколи відвар з цукром (сироп) заготовляють на зиму.
Медова продуктивність лісової яблуні невисока — усього до 20 кг з 1 гектара насаджень, проте яблуневий мед має надзвичайно тонкий смак та аромат, він блідо-жовтий, швидко кристалізується.
Деревина яблуні щільна, досить важка, придатна для виготовлення різних виробів та стійких до зношення дерев'яних деталей.
Чай з плодів. 20 подрібнених яблук кип'ятять 20 хв. у 1 л води. Цукор додають на смак.
Відвар листків. Листки заливають окропом у співвідношенні 1:4, кип'ятять 10-15 хв., трохи охолоджують і проціджують. Приймають по 1 десертній ложці 2-3 рази на день.