Високе (25—40 м заввишки) вічнозелене дерево родини соснових. Має пірамідально-конічну крону і циліндричний стовбур, укритий гладенькою тонкою темно-сірою корою. Листки (хвоїнки) лінійні, плоскі, 20—30 мм завдовжки і 1,5—1,8 мм завширшки, жорсткі, одиничні, розміщені дворядно-гребінчасто, зверху темно-зелені, зісподу з двома білуватими смужками, на верхівці виїмчасті. Чоловічі шишечки овальні, 5—8 мм завдовжки, поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, розміщені в нижній частині торішніх пагонів, складаються з численних насінних і покривних лусок; стиглі шишки прямостоячі, циліндричні, 10—15 см завдовжки і 2,5—4 см завширшки, бурі, після достигання розсипаються (на пагонах залишаються лише їх стрижні); покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Запилюється у травні.
Поширення. Ялиця біла поширена в Карпатах, де є однією з основних лісоутворюючих порід. Зрідка трапляється в південно-західних районах і на рівнині, утворюючи чисті і мішані лісостани. На Поліссі і в Лісостепу її культивують в садах і парках, в окремих лісництвах.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують бруньки, зелені цьогорічні пагони (далі — пагони), зелені нестиглі шишки (далі — шишки), хвою, живицю і продукти її переробки. Пагони збирають протягом травня й у першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю (терпентин) заготовляють у період росту молодих шишок (червень-серпень) у суху погоду. Жовна (вмістилища живиці) знаходяться в корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев'яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів. Низ жовна проколюють загостреною трубочкою і видавлюють живицю у пляшку або банку. З живиці одержують скипидар (Oleum Terebinthinae). З хвої, пагонів і шишок одержують ефірну олію, яка є сировиною для виробництва синтетичної медичної камфори.
Хімічний склад. Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію (0,6—3,0%), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (у хвої понад 0,3%), каротин, токофероли. До складу ефірної олії входять борнілацетат (30—60%), вільний борнеол, камфен (10%), а-пінен (10%), В-пінен, сантен, бісаболен, дипентен, феландрен. Живиця являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70%, в ефірній олії (скипидарі). Головними складовими частинами смоли є смоляні кислоти (до 50%) і резени.
Фармакологічні властивості і використання. У науковій медицині широке застосування знаходять препарати камфори: розчин камфори в олії 20%-ний для впорскувань (Solutio Camphorae oleo-sae 20% pro injectionibus), олія камфорна для зовнішнього застосування (Salutio Camphorae oleosae ad usum externum), мазь камфорна [Unguentum Camphora-tum), спирт камфорний (Spiritus Camphoratus), розчин камфори і саліцилової кислоти спиртовий (Solutio Camphorae et Acidi sali-cylici spirituosa), краплі «Дента» (Guttae „Denta"). При введенні під шкіру разчини камфори в олії тонізують дихальний центр, стимулюють судиноруховий центр. Крім того, камфора виявляє безпосередню дію на міокард, посилюючи в ньому процеси обміну і підвищуючи його чутливість до впливу симпатичних нервів, звужує периферичні кровоносні судини, сповільнює агрегацію тромбоцитів, сприяє відділенню харкотиння. Застосовують розчин камфори в комплексній терапії при гострій і хронічній серцевій недостатності, колапсі, у випадку пригнічення дихання при пневмонії і інших інфекційних захворюваннях, при отруєнні снотворними і наркотичними засобами. Застосування камфори протипоказане при епілепсії і схильності до судомних реакцій. При зовнішньому застосуванні препарати камфори виявляють подразнювальну і частково антисептичну дію, у зв'язку з чим ними користуються при міозитах, невритах, суглобовому ревматизмі тощо. Камфора входить до складу інгредієнтів ряду складних препаратів: краплі камфорно-валеріанові (див. статтю Валеріана лікарська); лінімент перцево-камфорний, камфоцин (див. статтю Перець стручковий однорічний); мазь «Гевкамен», мазь «Ефкамон», кишеньковий інгалятор інгакамф, аерозоль «Камфомен» (див. статтю М'ята перцева); лінімент «Санітас» (застосовують для втирання при суглобовому і м'язовому ревматизмі, артритах і ексудативному плевриті як знеболюючий і протизапальний засіб). Галенові препарати ялиці використовують у народній медицині. Настій пагонів або відвар бруньок, які мають відхаркувальні, сечогінні, дезинфікуючі, «кровоочисні» і знеболюючі властивості, дають всередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, бронхітах, туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, циститі, виразці шлунка. Відвар хвої призначають всередину як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги. Як зовнішній засіб ялицю використовують при відмороженнях (компреси), запаленнях гортані (полоскання), розширенні вен (компреси або натирання), при білях у жінок та смердючій пітливості ніг (ванни).