Листопадне, до 8(15) м заввишки дерево родини маслинових. Кора сіра, на молодих гілках оливкова або коричнювато-оливкова. Листки супротивні, непарноперисті, 20—25 см завдовжки; листочки (їх 5—9) яйцевидні, яйцевидно-видовжені, еліптичні або ланцетні, на верхівці коротко загострені або закруглені, зубчасті або зарубчасто-зубчасті, на черешках або сидячі. Квітки одностатеві, дводомні або різнорідні (двостатеві і чоловічі), з подвійною оцвітиною, зібрані в прямостоячі, лише на час відцвітання в повислі грона; пелюстки (їх 4, рідше 2) блідо-жовті, лінійні, гострі, при основі трохи зрослі між собою. Плід — лінійна або ланцетна крилатка. Цвіте у квітні — травні.
Поширення. Ясен білоцвітий дико росте в Південній Європі і в Малій Азії. В південних районах України його культивують як декоративну рослину.
Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують кору (Cortex Orni) і так звану манну (Manna cannulata), що становить собою засохлий на повітрі сік з надрізів на корі. Кору збирають навесні з молодих гілок (правила заготівлі і сушіння див. у статті Дуб звичайний). Сухої кори виходить 30%. Манну збирають у липні — вересні: в суху сонячну погоду надрізають кору до самої деревини, в одержані розрізи вставляють тонкі прутики, біля яких сік застигає і легко знімається. Готову сировину зберігають у добре і щільно (особливо це стосується манни) закритих банках або бляшанках. У багатьох зарубіжних країнах рослина офіцинальна; на теренах колишнього СРСР — неофіцинальна.
Хімічний склад. Кора ясена містить кумаринові похідні: ескулін, ескулетин, фраксин, фраксинол; гіркоту фраксинін, дубильні речовини, флавоновий глікозид кверцитрин, органічні кислоти, манніт, смоли, гуми та інші сполуки. У манні є від 40 до 80% манніту, фруктоза, глюкоза, слизисті речовини, смоли, фраксин, лимонна кислота та ін.
Фармакологічні властивості і використання. Настій кори ясена має в'яжучі властивості і використовується в народній медицині від проносу й дизентерії, а зовнішньо — для компресів на варикозні вузли. Манна використовується в медицині як легкий проносний засіб і особливо придатна в дитячій практиці (відсутність побічної дії, приємний смак). Послаблюючий ефект манни зумовлюється в основному маннітом, який діє як осмотичний діуретик: підвищує осмотичний показник вмісту тонкого кишечника і цим усуває можливість всмоктування рідини. Одночасно, завдяки збільшенню вмісту, посилюється інтенсивність перистальтики товстого кишечника.
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — настій кори (2—3 столові ложки сировини заливають двома склянками окропу, настоюють, помішуючи, до охолодження, проціджують) по чверті склянки 4 рази на день;
манну призначають дітям по 5—10 г, дорослим — по 10—30 г на прийом з водою, молоком чи сиропом.
Зовнішньо — настій кори (готують, як у попередньому прописі) для компресів.