Багаторічна трав'яниста гола, іноді розсіяноопушена рослина родини хрестоцвітих. Стебло прямостояче, округле, порожнисте, 20—30 см заввишки. Листки перисті; листочки верхніх стеблових листків вузько-видовжені або лінійні, нижніх стеблових і прикореневих (зібраних у розетку) — здебільшого округло-нирковидні. Квітки двостатеві, правильні, 4-пелюсткові, у верхівкових китицях; пелюстки 10—12 мм завдовжки, лілово-рожеві, рідше білі, з темніше забарвленими жилками, втричі довші за чашолистки; пиляки тичинок жовті. Плід — стручок. Цвіте у травні — червні.
Поширення. Жеруха лучна росте переважно в північних районах Полісся на узбережжях озер, ставків, річок і струмків, біля боліт, на заливних луках, у вологих лісах.
Сировина. Для виготовлення ліків використовують свіжу траву (верхівки стебел з квітками). Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава жерухи містить глікозид глюкокохлеарин, аскорбінову кислоту (160— 313 мг %) та інші сполуки. В квітках є глюконастурцин і фермент мірозин.
Фармакологічні властивості і використання. Жеруха лучна має діуретичні, жовчогінні, заспокійливі й глистогінні властивості. У народі цю рослину використовують при водянці, жовтяниці, від простуди, при пневмонії й катарі верхніх дихальних шляхів, при нервових захворюваннях, що супроводяться судомою та істеричними припадками. До лікувально-профілактичного харчового раціону включають салати з молодого прикореневого листя рослин. Висушене листя використовують для заправки супів і замість перцю. Про запас листя солять і маринують.